Але він не міг подумати нічого поганого про цих людей. Вони просто намагалися вижити, їх і без того важкий світ раптом зробився ще й непередбачуваним. Вони втомилися. То чого ж дивуватися, що їх не цікавили балачки про давно забуті вірування?
— Ходімо, — сказав Сейзед, розвертаючись, аби йти в село. — Я можу навчити вас набагато корисніших речей.
5
І я — той, хто його зрадив, бо я знав, що йому не можна дозволити виконати його місію.
Вен помічала в місті ознаки тривоги. Неспокійно метушилися робітники, на ринках всі були накручені та випромінювали страх загнаного в кут пацюка. Вони були налякані — але не знали, що робити далі. Приречені — але тікати було нікуди.
Протягом останнього року багато хто поїхав з міста — аристократи повтікали, купці вирушили робити свій бізнес деінде. І водночас у місті з’явилося ціле море скаа. Вони чули, що Евенд проголосив усіх людей вільними, і прибули до Лютаделя, сповнені оптимізму — або принаймні настільки оптимістично налаштовані, як тільки можуть бути налаштовані виснажені роботою, зголоднілі та регулярно биті люди.
І тому, попри передбачення, що Лютадель невдовзі завоюють, попри перешіптування, що армія міста занадто мала і слабка, люди залишалися. Працювали. Жили. Словом, усе як і завжди. Життя скаа ніколи не вирізнялося визначеністю.
Вен дивно було бачити таке пожвавлення на ринку. Вона йшла Кентонською вулицею у своїх звичних штанах і сорочці на ґудзиках, згадуючи, як вона ходила нею за кілька днів до Краху. Тоді в цій гавані ексклюзивних кравецьких майстерень було дуже тихо. Коли Евенд скасував обмеження на торгівлю для скаа, Кентонська вулиця змінилась. Вона моментально розквітла диким базаром крамничок, ручних візків та наметів. Аби привабити щойно звільнених — і щойно розбагатілих — працівників з числа скаа, власники крамниць змінили свої методи торгівлі. Якщо раніше вони манили до себе багатством вітрин, то тепер пішли в хід крики, вмовляння, закликайли, балакучі продавці та навіть жонглери — що завгодно, аби тільки зацікавити клієнта.
На цій вулиці зазвичай панувала така метушня, що Вен намагалась її уникати, а сьогодні там було ще гірше, ніж завжди. Побачивши під мурами міста вороже військо, населення піддалося торговельній лихоманці — люди намагалися приготуватися до будь-якого розвитку подій. Щоправда, загальна атмосфера була похмуріша, ніж звично. Менше вуличних артистів, більше крику. Евенд віддав наказ зачинити всі вісім міських брам, так що тікати вже було пізно. Вен мимоволі замислилась над тим, як багато людей пошкодували про своє рішення залишитися в Лютаделі.
Вона йшла вулицею діловитим кроком, зчепивши руки, аби не видавати власного хвилювання. Навіть у дитинстві, коли їй довелося пожити на вулицях десятка різних міст, вона не любила натовпів. Їй було важко слідкувати одночасно за такою великою кількістю людей, важко зосередитися на тому, що відбувається довкола. У дитинстві вона намагалася триматися на краю натовпу, то ховаючись, то виринаючи знову, аби схопити впущену монету або непомічений іншими шматок їжі.
Тепер вона була іншою. Вона змушувала себе йти з прямою спиною, а не втупившись поглядом у землю під ногами або шукаючи місця, де можна сховатися. Вона ставала дедалі кращою, але людські юрмища нагадували їй про те, ким вона колись була. І ким вона завжди — хай навіть частково — залишатиметься.
І, ніби у відповідь на її роздуми, крізь натовп пробилося кілька вуличних обшарпанців, і тієї ж миті на них закричав здоровенний дядько в пекарському фартуху. У новому світі Евенда і досі були обшарпанці — взагалі-то їй здавалось, що життя вуличних злодіїв після того, як почали платити скаа, зробилося набагато кращим. Стало більше кишень, які можна обчистити, на ринок приходило більше людей, що відволікали власників крамниць, більше недоїдків та більше рук, що годували жебраків.
Раніше вона такого й уявити не могла. У її дитинстві дітей, що жили на вулиці, вчили ховатися, бути тихими, вчили виходити в місто вночі та копирсатися на звалищі. Лише найхоробріші з вуличних обшарпанців наважувалися підрізати гаманці; для більшості вельмож життя скаа не вартувало взагалі нічого. Поки Вен була дитиною, вона кілька разів бачила, як вуличну шпану вбивали або калічили випадкові аристократи, які зловили злодіїв-невдах на гарячому.
Закони, ухвалені Елендом, не знищили бідність як таку, хоча цього він і прагнув, але за його правління навіть вуличним обшарпанцям жити стало краще. За це — серед іншого — вона його й кохала.