Тіндвіл стояла у своїй звичній позі — склавши на грудях руки та подзенькуючи кільцями та сережками. У її прикрасах не було перлів; і насправді більшість з них були зроблені з простих матеріалів — заліза, міді, п’ютера. Ферухімічних металів.
— Ти останнім часом припинила до Евенда заходити, — сказала Вен, відвертаючись від дзеркала та закріплюючи волосся кількома дерев’яними шпильками.
— Король стрімко наближається до межі, за якою мої поради йому вже не будуть потрібні.
— Значить, він уже близько? — поцікавилась Вен. — До тих людей із твоїх біографій?
Тіндвіл розсміялася.
— О ні, дитино! До них йому ще далеко.
— Але…
— Я просто сказала, що він не потребуватиме моїх настанов, — нагадала террісійка. — Він починає розуміти, що на слова інших можна покладатися лише до певного моменту, а потім уже доводиться вирішувати самому. Ти здивуєшся, дитино, тому, як багато добрий правитель отримує з власного досвіду.
— Він мені тепер видається зовсім іншим, — тихо промовила Вен.
— Так і є, — сказала Тіндвіл, підійшовши ближче та поклавши руку на плече дівчині. — Він стає чоловіком, яким, як він і знав завжди, він повинен стати, але не знав шляху. І попри те, що я суворо до нього ставлюся, гадаю, він би знайшов шлях і без мене. Людина, яка так довго спотикається, зрештою або впаде, або навчиться міцно стояти на ногах.
Вен поглянула на своє прекрасне відображення у дзеркалі, вбране у чудову бордову сукню.
— А я повинна стати такою. Заради нього.
— Заради нього, — погодилася террісійка. — І заради себе самої. Саме цим шляхом ти і йшла, поки тебе з нього не збили.
Вен обернулася до неї.
— Ти йдеш з нами сьогодні ввечері?
— Мені там не місце, — похитала головою Тіндвіл. — А тепер — іди до свого короля.
Цього разу Еленд не збирався заходити просто в лігво ворога без належного супроводу. На подвір’ї замку на нього очікували дві сотні солдатів, готуючись проводити молодого короля на вечерю до Цетта, а до зубів озброєний Гем був за особистого охоронця. Страшку сьогодні дісталася роль візника. Залишався тільки Бриз, якому вся ідея зустрічатися з Ешвезером зі зрозумілих причин взагалі не подобалась.
— Тобі не обов’язково йти зі мною, — сказав статечному чоловікові Еленд, коли вони всі зібралися на подвір’ї замку Венчерів.
— Справді? — зрадів Бриз. — Ну що ж. Тоді я краще тут залишуся. Гарної вечері!
Еленд насупився.
Гем поплескав молодого короля по плечу.
— Ти наступного разу думай, перш ніж цьому вужу давати з рук вислизнути, Еленде!
— Я не відмовляюся від своїх слів, — відповів той. — Гамівник там був би не зайвий, але якщо він не бажає іти — то хай не йде.
Бриз зітхнув з полегшенням.
— І що, жоднісінького докору сумління? — поцікавився Гем.
— Докору сумління? — перепитав Бриз, сперши руку на свій ціпок. — Любий мій Геммонде, чи ти помічав колись, аби я демонстрував настільки нудні та ненатхненні емоції? До того ж підозрюю, що Цетт буде більш привітним, якщо я не піду з вами.
«А він, певно, має рацію», — подумав Еленд, коли під’їхала карета.
— Еленде, — промовив Гем. — Тобі не здається, що вести з собою дві сотні солдатів — це трохи… занадто?
— Цетт сам казав, що треба бути чесним у своїх погрозах, — відповів молодий король. — Я б сказав, що і двох сотень недостатньо, враховуючи, наскільки я йому довіряю. Все одно за кількістю штиків він має перевагу у п’ять разів.
— Але ж твоя з-імли-народжена сидітиме зовсім недалеко від нього, — пролунав у них за спинами м’який голос.
Еленд обернувся, усміхаючись Вен.
— Як це ти так безшумно підкралася у такій сукні?
— Я тренувалася, — відповіла дівчина, беручи його за руку.
«І справді — тренувалася», — подумав він, відчувши аромат її парфумів та уявляючи, як Вен скрадається коридорами палацу у масивній бальній сукні.
— Гаразд, поїхали, — скомандував Гем.
Він жестом показав Вен і Евенду, аби вони сідали в карету, і вони залишили Бриза на сходах замку.
Після того як вона протягом року вночі постійно бачила темні вікна замку Гастінгів, було приємно побачити, що в них знову горить світло.
— А знаєш, — промовив Евенд, який сидів із нею поруч, — а ми ж так жодного разу й не сходили разом на бал.
Вен відірвала погляд від твердині, до якої вони наближалися. Поруч із каретою, яка підстрибувала на бруківці, лунко гупали об землю кілька сотень солдатських ніг; вечір поступово перетікав у ніч.