Бальна зала замку Гастінгів розташовувалась угорі головної вежі; кожного разу, коли їй доводилося відвідувати бали в цьому місці, їх завжди доставляли вгору одним із чотирьох підйомників, які працювали на людській тязі. Або Цетт не бажав навантажувати своїх людей без потреби, або…
«Він обрав найвищий замок у місті, — подумала Вен. — І вікон тут теж надзвичайно мало».
Якщо підтягнути підйомники у верхнє положення, захопити замок буде дуже важко.
На щастя, виявилося, що їм не доведеться йти аж нагору ногами. Після того як вони пройшли два прольоти — Вен доводилося підтягувати поділ сукні, аби тканина не обтиралась об стіни, — посланець Цетта повів їх до круглої зали з вітражними вікнами по периметру та колонами, які підпирали стелю. В діаметрі ця кімната була майже така сама, як і сама вежа.
«Можливо, іще одна бальна зала?» — подумала Вен, заскочена красою цього місця.
Вікна не були підсвічені, хоча ззовні, як підозрювала дівчина, були спеціальні ніші для світильників. Здавалося, Цетта такі речі геть не обходять. Він сидів на чолі великого столу в самому центрі кімнати — і вже вечеряв.
— Ви спізнилися! — крикнув він Евенду. — Тому я почав без вас.
Евенд нахмурився. Цетт у відповідь на це розреготався, тримаючи в руці курячу ніжку.
— Здається, хлопче, ти більше приголомшений тим, що я порушую правила етикету, ніж тим, що привів армію, аби захопити твоє місто! Ох і манери в цьому вашому Лютаделі… Ти давай сідай, поки я сам усе не з’їв!
Евенд подав руку Вен, ведучи її до столу. Страшко зайняв позицію біля сходів, нашорошивши свої чутливі вуха в передчутті небезпеки. Гем теж розставив десятьох їхніх солдатів, аби вони стежили за входами до зали — зі сходів та з приміщення для слуг. Цетт присутність солдатів просто ігнорував. Під стіною в іншому кінці кімнати стояли його власні тілоохоронці, та його, здавалося, анітрохи не хвилювало, що солдатів, яких привів Гем, трохи більше, ніж його власних. Син Цетта — той самий молодик, який підходив до них на засіданні Зібрання — мовчки стояв збоку.
«Один із них повинен бути з-імли-народженим, — майнуло в голові Вен. — І я досі вважаю, що це — Цетт».
Евенд підставив їй стілець, після чого сів поруч із нею — обидва вони розташувалися навпроти Цетта. Поки слуги підносили Евенду та Вен тарілки з їжею, Ешвезер майже не відволікався від їжі.
«Курячі ніжки та овочі з підливою, — подумала дівчина. — Він навмисне велів подати сьогодні щось просте, аби Еленду було незручно».
Молодий Венчер не брався до їжі. Він сидів і з задумливим виразом обличчя дивився на Цетта.
— Хух! — нарешті видихнув той. — Ну що за смакота! Ти навіть не уявляєш, як важко організувати нормальне харчування, коли ти в дорозі!
— Чому ви хотіли поговорити зі мною? — спитав Евенд. — Ви ж знаєте, що переконати мене за вас голосувати не вдасться.
Цетт лише знизав плечима.
— Я подумав, що це може бути цікаво.
— Це стосується вашої дочки?
— Заради Пана Всевладаря, ні! — розсміявся Цетт. — Можеш цю дурепу собі залишити, якщо хочеш. Присягаюся, той день, коли вона дала драла до Лютаделя, став ледь не найкращим днем за останні кілька місяців.
— А якщо я погрожуватиму її скривдити? — додав Евенд.
— Не погрожуватимеш.
— Ви впевнені?
Цетт посміхнувся крізь густу бороду і трохи нахилився до Евенда.
— Венчере, я тебе добре знаю. Я спостерігав за тобою і вивчав тебе не один місяць. До того ж ти був такий ласкавий послати шпигувати за мною одного зі своїх друзів. Він мені стільки всякого про тебе розповів!
На обличчі Евенда промайнула тривожна тінь.
Цетт розреготався.
— Ну справді, невже ти гадав, що я не впізнаю одного з учасників команди Уцілілого? Ви тут у своєму Лютаделі, певно, вважаєте, що за міськими мурами самі лише дурні живуть!
— І в той самий час ви дослухалися до Бриза, — промовив молодий король. — Ви дозволили йому приєднатися до вас, слухали його поради. А потім, коли він зблизився з вашою донькою — тією самою, на яку, як ви стверджуєте, вам начхати, — ви його прогнали.
— То це так він пояснив тобі втечу з мого табору? — спитав, задихаючись від сміху, Цетт. — Мовляв, я розізлився, коли застав їх з Алріанною на гарячому? Боги, та яке мені діло, хай навіть дівчисько його і звабило?
— Гадаєте, це вона звабила його? — перепитала Вен.
— Ну звісно. Скажу чесно, я з ним усього лише кілька тижнів провів, але встиг зрозуміти, що з жінками він геть безпомічний.