Евенд спокійно і проникливо поглянув на Цетта, примруживши очі.
— То чому ж ви тоді його прогнали?
— Я намагався переманити його до себе, — відкинувся на спинку крісла Ешвезер. — Але він відмовився. І тоді я вирішив, що краще буде його вбити, аніж дати повернутись до тебе. Та він виявився надзвичайно прудким, як для своїх габаритів.
«Якщо Цетт справді з-імли-народжений, то Бриз би нізащо від нього не втік, хіба що йому навмисне дали вислизнути», — майнуло в голові Вен.
— Отже, Венчере, річ у тім, — вів далі Цетт, — що я тебе добре знаю. Можливо, навіть краще, ніж ти сам себе знаєш — бо мені відомо, що насправді думають про тебе твої друзі. Тільки екстраординарна людина могла заслужити відданість такого хитрого вужа, як цей твій Бриз.
— Значить, ви впевнені, що я не завдам шкоди вашій дочці? — уточнив Евенд.
— Я знаю, що ти цього не зробиш. Ти — чесний, і так уже сталося, що мені в тобі ця риса дуже подобається. Та, на жаль для тебе, чесних людей дуже просто використовувати — наприклад, я знав, що ти не станеш заперечувати, що Бриз «гамував» присутніх у залі Зібрання.
Цетт похитав головою.
— Чесним хлопцям нема що робити на королівському троні, приятелю, — вів він далі. — Це дуже прикро, але так уже влаштований світ. Саме тому я повинен забрати у тебе цей трон.
Евенд якийсь час сидів мовчки, а після цього кинув погляд на Вен. Дівчина взяла його тарілку і понюхала за допомогою алломантичних відчуттів.
— Гадаєш, я надумав тебе отруїти? — розсміявся Цетт.
— Ні, — відповів Евенд, коли Вен поставила тарілку на місце.
Вона в цьому не була настільки вправна, як інші алломанти, але очевидні запахи б точно не пропустила.
— Ви б не стали труїти, — продовжив Евенд. — Це не у вашому стилі. Та і взагалі — справляєте враження чесної людини.
— Я просто прямолінійний. Це не те саме.
— Ну, брехні від вас я поки що не чув.
— Це тільки тому, що ти не знаєш мене достатньо добре, аби розкусити брехню, — пояснив Цетт, махнувши брудними від жиру пальцями. — А тим часом я тобі сьогодні за вечерею вже тричі збрехав, хлопче. Можеш спробувати вгадати, що саме було неправдою.
Евенд замислився, уважно дивлячись на Цетта.
— Вирішили зі мною побавитися?
— Ну звісно! — вигукнув Ешвезер. — Хіба ж ти не бачиш цього, хлопче? Саме тому тобі й не слід бути королем. Залиш це заняття чоловікам, які усвідомлюють власну зіпсованість; не дай трону знищити тебе.
— А вам до цього яка справа? — відповів Еленд.
— А така справа, що я не хотів би тебе вбивати.
— То й не вбивайте.
Цетт похитав головою.
— Це так не працює, приятелю. Якщо існує можливість зміцнити свою владу або отримати більше влади — з цієї можливості потрібно користатися. І я скористаюся.
За столом знову запала тиша.
— А коментарів від з-імли-народженої не буде? — уважно поглянув на Вен Цетт.
— Ви занадто грубо розмовляєте, — відповіла дівчина. — У присутності леді належить стримуватися.
Цетт розреготався.
— Це найсмішніше в Лютаделі, кицюню. Люди тут настільки переймаються тим, аби робити все «як належить», якщо перебувають на виду… і в той самий час не бачать нічого поганого в тому, аби припертися на якусь вечірку і зґвалтувати пару дівчат-скаа. Я принаймні своєї грубості не приховую.
Еленд сидів, так і не торкнувшись їжі.
— Що буде, якщо вас оберуть королем?
— Тобі потрібна чесна відповідь?
— Звісно.
Цетт знизав плечима.
— Найперше я накажу ліквідувати тебе. Не можна дозволяти тинятися містом колишньому королю.
— А якщо я поступлюся? — далі випитував Еленд. — Якщо я зніму свою кандидатуру?
— Ну то поступися, — промовив Цетт, — проголосуй за мене і вали з міста — тоді я збережу тобі життя.
— А як буде з Зібранням?
— Я його розпущу. Вони лише заважають. Кожного разу, коли хтось наділяє владою якусь раду, все закінчується безладом.
— Зібрання дає владу людям, — пояснив Еленд. — Якраз це і повинен забезпечувати уряд.
Як не дивно, Цетт у відповідь на цей коментар не розреготався. Натомість він нахилився до Евенда через стіл, спершись на одну руку, а у другій тримаючи обгризену курячу кістку.
— У тім-то й справа, друже. Коли все добре і прекрасно — дозволь народу покерувати собою. Але якщо під стінами міста стовбичать дві ворожих армії? А якщо твоїми землями бігає орда колосів, знищуючи на своєму шляху містечка й села? У такі часи дозволяти Зібранню себе усунути з трону — це просто дурість, — похитав головою Цетт. — На кону стоїть занадто багато. Що ти обереш хлопче, якщо не можна одночасно отримати як свободу, так і безпеку?