Було в натовпі все-таки кілька аристократів, яких Еленд — або обставини — переконали, що їхнім статкам безпечніше буде в місті, аніж за його межами. То були люди у відчаї, слабкодухі або ж авантюрні натури. Вен поглянула на чоловіка в оточенні загону охоронців, що пройшов повз неї. Він на неї навіть уваги не звернув; на його думку, простацький одяг дівчини вже був достатньою підставою її ігнорувати. Вен відвернулась — і раптом її увагу мимоволі привернула крамниця на протилежному боці вулиці.
Там продавалися бальні сукні.
Усередині крамниці стояли манекени, схожі на аристократок на балу. Вен дивилась на одяг з тонкими таліями та пишними, схожими на дзвони, спідницями. Вона майже уявляла себе на балу — на тлі тихо лунає музика, застелені ідеально білими скатертинами столи, Еленд, що стоїть на своєму балконі, гортаючи книгу…
«То от хто я тепер? — подумала вона. — Аристократка?»
Можна було сказати, що вона була аристократкою за принципом асоціації. Король покохав її — і кликав заміж, — а її вчив Уцілілий в Гатсіні. А ще ж її батько насправді був з аристократів, хоча мати походила зі скаа. Дивлячись на своє відображення у вітрині крамниці, Вен торкнулася пальцем простого бронзового кульчика — єдиної речі, що залишилась їй на пам’ять про матір.
Це небагато. Окрім того, Вен не дуже-то й хотіла згадувати про свою матір. Усе-таки ця жінка намагалася її вбити. І вбила рідну сестру Вен. Саму ж дівчину врятувало тільки втручання звідного її брата — Ріна. Він вирвав її, усю залиту кров’ю, з рук жінки, яка за мить перед тим одягнула бронзовий кульчик у вухо Вен.
І Вен його зберегла — як свого роду нагадування. Насправді ж вона геть не почувалася аристократкою. Іноді їй навіть здавалося, що в неї більше спільного з її божевільною матір’ю, аніж із вельможами з оточення Еленда. Бали та прийоми, які вона відвідувала перед Крахом, — то був ще той цирк. Схожі на сни спогади. У цьому світі, де руйнуються держави, а ночами містом тиняються наймані вбивці, їм просто не залишилося місця. До того ж роль Вен у цих балах — роль дівчинки на ім’я Валетта Рену — завжди була бутафорською. І вона досі грала. Грала, що вона не вулична обшарпанка, яка виросла вічно голодною і яку били значно частіше, ніж обіймали.
І все-таки вона зачаровано застигла біля вітрини крамниці, так ніби вона була металом, який «притягували» ці розкішні сукні. Відвідувачів у крамниці не було — кому спаде на думку купувати бальну сукню напередодні вторгнення; то і їй не слід про це думати. До того ж Вен просто не могла собі цього дозволити; коли вона витрачала гроші Келсьє — то була інша справа. Але тепер вона витрачала гроші Евенда, а гроші короля належать королівству.
Вен зітхнула, відвернулася від вечірніх суконь та повернулась у людський потік.
«Це вже не про мене. Яка Еленду користь від Валетти? Йому тепер потрібна з-імли-народжена, а не якась недоладна дівчина в сукні, яка їй, до всього, ще й не за розміром».
Садна, отримані минулої ночі, нагадували дівчині про її нове місце. Рани добре гоїлися — вона протягом усього дня активно спалювала п’ютер, — але ще якийсь час вони заважатимуть.
Вен пришвидшила крок, прямуючи в бік загонів для худоби. І раптом краєм ока помітила, що за нею стежать.
Ну, може, «стежать» — це занадто голосно сказано, бо чоловіка, який за нею ув’язався, важко було не помітити. Лисий на маківці, але з довгими патлами по боках голови. Вдягнений він був у звичну для скаа одежину — цільна туніка рудого кольору, вкрита темними плямами від попелу.
«Чудово», — подумала Вен.
Ось іще одна причина, з якої вона воліла уникати ринків — або будь-якого іншого місця, де було багато скаа.
Вона знову пішла швидше, але незнайомець також додав кроку. Його незграбні рухи привертали увагу людей, але замість того, аби проклинати чоловіка, більшість шанобливо зупинялися. Невдовзі до переслідувача приєдналися інші, і тепер за Вен хвостиком тягнувся невеликий загін дивних незнайомців. Дівчині хотілося просто жбурнути на землю монету і накивати п’ятами.
«Еге ж, — іронічно подумала про себе Вен, — давай, використай алломантію серед білого дня. Ніхто ж не помітить, правда?»
Вона зітхнула і розвернулась до своїх переслідувачів. Ніхто з них, на перший погляд, загрози для неї не становив. Чоловіки були вдягнені у штани та прості сорочки; жінки носили зручні цільні плаття. Ще на кількох чоловіках були вкриті попелястими плямами туніки.