— Алріанно, — промовив він знічено, — ти хіба не повинна вже бути в ліжку?
Дівчина на це лише закотила очі та відсунула його ноги, аби сісти на лавку поруч.
— Усього лише дев’ята, Бризе. І мені вже вісімнадцять, а не десять.
«Майже те саме», — подумав він, відводячи погляд і намагаючись зосередитися на чомусь іще.
Бриз знав, що йому слід бути суворішим, що йому не слід підпускати дівчину до себе, але вона підсіла до нього ще ближче й відпила ковток з його кружки — а він нічого не зробив.
Гамівник зітхнув і обійняв її за плечі. Кривоніг похитав головою, на його вустах з’явилася ледве помітна усмішка.
— Що ж, — тихо промовила Вен, — на одне питання відповідь ми отримали.
— Пані? — не зрозумів ОрСеур, який сидів за столом навпроти неї у темній кімнаті.
Завдяки підсиленому алломантією слуху дівчина добре чула, що відбувається у тісній кімнатці за стіною, яка слугувала за їдальню.
— Алріанна — алломантка, — сказала Вен.
— Справді?
— Вона «збурювала» емоції Бриза, відколи приїхала сюди, — кивнула дівчина, — аби його сильніше до неї вабило.
— Я гадав, він повинен таке помічати, — знизав плечима кандра.
— Та повинен…
Вен навряд чи варто було так радіти цьому відкриттю. Цеттова дочка цілком могла бути з-імли-народженою — хоча від думки про те, що ця булочка гоцає містом в імлі, тягнуло на сміх.
«Хоча вона, можливо, якраз і хоче, аби я так думала, — майнуло в голові Вен. — Не треба забувати про Клісс і Шан — вони обидві виявилися зовсім не тими, за кого я їх вважала».
— Найпевніше, Бриз не підозрює, що його емоції — неприродні, — зазначила дівчина. — Мабуть, вона по-справжньому приваблює його.
ОрСеур закрив рота та нахилив голову набік — собача версія похмурого виразу обличчя.
— Я знаю, — погодилась Вен. — Та принаймні він не використовує алломантію, аби її затягнути в ліжко. У будь-якому разі це неважливо. Кривоніг — не кандра.
— Як ви це визначили, пані?
Вен замислилась. Кривоніг завжди запалював мідь у присутності Бриза — один з небагатьох випадків, коли він її взагалі використовував. А коли хтось палить мідь, завжди важко щось сказати напевне, адже алломанти зазвичай запалюють цей метал, аби сховатися.
Та Вен могла пробивати міднохмари. Вона відчувала «підбурення» Алріанни, відчувала ледве помітну алломантичну пульсацію від Кривонога, а також власну пульсацію — те, що, як підозрювала Вен, мало хто чув, окрім неї самої та Пана Всевладаря.
— Я просто знаю це, — відповіла вона.
— Ну, якщо ви так кажете, пані, — промовив ОрСеур. — Але… хіба ж ви вже не дійшли висновку, що шпигун — це Дему?
— Я все одно хотіла перевірити Кривонога, перш ніж братися до рішучих дій, — пояснила Вен.
— До рішучих дій?
Вен якийсь час сиділа мовчки. Доказів у неї, по суті, не було, але були інстинкти — і ці інстинкти стверджували, що шпигуном був саме Дему. Те, як він крадучись ішов подвір’ям тієї ночі… очевидна логіка вибору саме його для втілення планів… усе сходилося.
Вона встала. Ситуація ставала занадто небезпечною, занадто делікатною. І баритися більше було не можна.
— Ходімо, — скомандувала дівчина, виходячи в коридор. — Настав час відправити Дему до в’язниці.
— В сенсі — ти його загубив?! — вигукнула Вен, стоячи перед дверима до кімнати Дему.
Слуга весь почервонів.
— Я перепрошую, леді. Я за ним слідкував, як ви мені наказали — але він пішов на патрулювання. Мені слід було піти за ним слідом? Ну, тобто… хіба це не викликало б підозр?
Вен тихенько вилаялась. Вона прекрасно розуміла, що не має права злитися.
«Треба було одразу все розповісти Гему», — роздратовано подумала вона.
— Леді, він вийшов лише кілька хвилин тому, — додав слуга.
Дівчина кивнула ОрСеуру й побігла коридором. Щойно вони опинилися біля вікна, Вен вистрибнула в ніч, і кандра послідував за нею, моментально подолавши коротку відстань до подвір’я замку.
«Востаннє я його бачила, коли Дему повертався через браму до палацу», — думала Вен, біжучи крізь імлу.
Перед брамою вона побачила кількох вартових.
— Капітан Дему тут проходив? — різко спитала вона, вриваючись у коло світла від смолоскипів.
Вартові заворушилися — спершу шоковано, а потім розгублено.
— Леді Спадкоємице? — промовив один із них. — Так, він пішов на патрулювання хвилину або дві тому.
— Сам?
Вони кивнули.