— А попіл? — поцікавилась Вен. — Де це ти таке почув, що попіл не падатиме з неба?
Дему обернувся до неї.
— Хіба цього не вчив Уцілілий?
Дівчина похитала головою.
— Про це багато хто говорить, — знизав плечима капітан. — Певно, це правда. Це добре підходить усьому іншому — жовтому сонцю, блакитному небу, рослинам.
— Так, але де ти вперше про це почув?
— Та я вже й не згадаю, леді…
«Де ти почув, що саме я принесу людям цей новий світ?» — кортіло спитати Вен, але спитати вголос вона так і не наважилась.
Утім, вона і без нього знала відповідь — «не знаю». Королівством давно кружляли чутки, і тепер простежити джерело їх виникнення буде дуже важко.
— Повертайся до палацу, — наказала Вен. — Я мушу розповісти Евенду про те, що я бачила, але попрошу його не розповідати решті команди.
— Дякую, леді, — вклонився Дему і, розвернувшись, швидко пішов геть.
За мить дівчина почула позаду себе глухий удар об землю — це на бруківку приземлився ОрСеур.
Вона обернулась до кандри.
— Я була впевнена, що це він.
— Перепрошую, пані?
— Що він — кандра, — пояснила Вен і махнула рукою в бік капітана, який швидко віддалявся від них. — Я гадала, що викрила його.
— І?
Вона потрусила головою.
— Це як із Доксоном: здається, Дему забагато знає як для самозванця. У мене склалося враження… що він справжній.
— Мій народ….
— Так, я знаю — ви всі дуже вправні, — зітхнула Вен. — Але арештовувати ми його не будемо. Принаймні не сьогодні. Я продовжу за ним спостерігати, але тепер не вважаю, що шпигун — це він.
ОрСеур кивнув.
— Ходімо, — покликала його дівчина. — Потрібно зазирнути до Евенда.
37
Отже, я наближаюся до ключового моменту своїх міркувань. Перепрошую. Навіть викарбовуючи свої слова у сталі, навіть видряпуючи їх, поки сиджу в цій промерзлій печері, я не можу стримати своєї балакучості.
Сейзед поглянув на віконниці й помітив несміливі промені світла, які почали пробиватися крізь їхні шпарини.
«Невже ранок? — подумав він. — Ми займалися всю ніч?»
Це здавалося неможливим. Він не сягав до своєї бронзопам’яті по недремність, але почувався таким свіжим — і живим — яким не почувався вже протягом багатьох днів.
Тіндвіл сиділа з ним поруч. На столі Сейзеда, крім купи аркушів паперу, стояли два набори чорнильниць і пер. Книг не було, адже хранителям вони не потрібні.
— А! — вигукнула Тіндвіл, схопивши перо та почавши писати.
Вона також не справляла враження втомленої, але, найімовірніше, брала бадьорість зі своєї бронзопам’яті.
Сейзед спостерігав за нею. Вона ніби помолодшала; він не бачив її такою збудженою років десять — з того часу, як від неї відмовилися селекціонери. Того дня її велика місія скінчилась, і Тіндвіл нарешті могла приєднатися до хранителів. Сейзед тоді був тим, хто передав їй знання, відкриті та зібрані протягом тридцяти років її ізольованого, примусового дітонародження.
Невдовзі вона вже пробилася до Синоду. Втім, на той час Сейзеда з нього вже вигнали.
Тіндвіл закінчила писати.
— Це уривок з біографії Короля Веднеґона, — пояснила вона. — Він був одним з останніх правителів, які змогли дати Пану Всевладарю бій.
— Я знаю, хто це такий, — усміхнувся Сейзед.
Вона здивовано завмерла.
— А, ну звісно!
Схоже, Тіндвіл не звикла працювати з кимось, хто мав доступ до таких само обсягів інформації, як і вона. Террісійка підштовхнула списаний аркуш ближче до Сейзеда; навіть з його ментальними індексами та примітками, вона швидше написала цей уривок від руки, ніж він би знайшов його у своїй міднопам’яті.
Протягом останніх тижнів життя короля я провів з ним надзвичайно багато часу. Він здавався розчарованим — і це не дивно. Його солдати не змогли відбити атаки колосів Завойовника, а його люди після Падошпилю отримують поразку за поразкою. Втім, король не звинувачує в цьому своє військо. На його думку, джерело проблеми інше — їжа.
Він неодноразово про це згадував протягом останніх кількох днів. Він вважав, що якби в нього було достатньо їжі, він би витримав. І в цьому Веднеґон звинувачував Безодню. І хоча Безодню було переможено — або принаймні послаблено, — вона все-таки знищила запаси продуктів у Даррельнаї.
Його народ не міг одночасно вирощувати їжу та протистояти арміям демонів під проводом Завойовника.