І саме тому вони програли.
Сейзед повільно кивнув.
— Скільки у нас є цього тексту?
— Небагато. Сторінок шість або сім. Це єдиний уривок, у якому згадується Безодня.
Террісієць якийсь час сидів мовчки, перечитуючи текст, після чого підняв очі на Тіндвіл.
— Гадаєш, леді Вен має рацію, так? Гадаєш, Безодня — це була імла?
Вона кивнула.
— Погоджуюся, — сказав Сейзед. — У крайньому разі, те, що ми тепер звемо Безоднею, могло бути певною зміною стану імли.
— А як же твої попередні аргументи?
— Доведено їхню помилковість, — просто відповів террісієць, відкладаючи аркуш. — Твоїми словами та моїми дослідженнями. Я не хотів, аби це виявилося правдою.
Тіндвіл здивовано вигнула брову.
— Ти виступив проти Синоду та вирушив на пошуки того, у що ти навіть не бажав вірити?
Він поглянув їй в очі.
— Між тим, аби чогось боятися і чогось прагнути, існує різниця. Повернення Безодні може нас просто знищити. Я не хочу знати цієї інформації — але водночас не можу згаяти нагоду її відкрити.
Террісійка відвела погляд.
— Я не вірю, що це нас знищить, Сейзеде. Твоє відкриття — дуже важливе, визнаю. Тексти цього Кваана розповідають нам дуже багато. І справді, якщо Безодня була імлою, то ми зробили величезний крок у напрямку розуміння сутності Вознесіння Пана Всевладаря.
— А якщо імла з кожним днем стає дедалі сильнішою? — спитав террісієць. — Що, як убивши Пана Всевладаря, ми також знищили ту силу, яка стримувала імлу?
— У нас немає доказів тому, що імла приходить удень, — нагадала Тіндвіл. — А що ж до того, що імла убиває людей… нічого, крім твої сумнівних здогадок, у нас також немає.
Сейзед відвернувся. Провівши пальцями по столу, він розмазав квапливо написані жінкою слова.
— Це правда, — визнав він.
Тіндвіл тихо зітхнула у тьмяному світлі кабінету.
— Чому ти ніколи не захищаєш себе, Сейзеде?
— А як тут захищатися?
— Та хоч якось. Ти все перепрошуєш, шукаєш прощення, та твоє вдаване почуття провини жодним чином не змінює твоєї поведінки! Ти ніколи не замислювався над тим, що якби не дав себе переговорити, то міг би одного дня навіть очолити Синод? Вони тебе вигнали тільки тому, що ти відмовився надати аргументи на свій захист. Ти — найпокірніший бунтівник, якого я тільки знала.
Він не відповів. Лише відвернувся, побачивши тривогу в її очах. У її прекрасних очах.
«Що за дурні думки? — сказав він сам собі. — Ти завжди це знав. Знав, вона — для інших, але не для тебе».
— Ти виявився правий щодо Пана Всевладаря, Сейзеде, — вела далі Тіндвіл. — Слід було переконати інших стати на твій бік.
Террісієць похитав головою.
— Я — не людина з твоїх біографій, Тіндвіл. Я насправді навіть не чоловік.
— Ти кращий чоловік, ніж вони усі, — тихо промовила вона. — І найбільше мене дратує те, що я ніяк не можу збагнути, чому це так.
Вони замовчали. Сейзед встав і, підійшовши до вікна, відчинив віконниці та впустив у кімнату світло. Після цього загасив лампу.
— Сьогодні я піду, — сказала Тіндвіл.
— Підеш? — здивувався він. — Армії не дадуть тобі пройти.
— Я не збиралася просити пройти, Сейзеде. Я планую нанести їм візит. Я поділилася знанням з молодим лордом Венчером; і тепер я повинна запропонувати те саме його опонентам.
— А, — зітхнув террісієць. — Зрозуміло. Міг би й сам здогадатися.
— Сумніваюся, що вони слухатимуться мене так, як слухався він, — у голосі жінки відчувалися нотки вдячності. — Еленд Венчер — гарна людина.
— І гарний король, — додав Сейзед.
Террісійка нічого на це не відповіла. Вона поглянула на стіл, завалений паперами з текстами, кожен з яких був поквапливо списаний з її міднопам’яті, аби потім їх можна було перечитувати.
«Чим же тоді була ця ніч? Ніч дослідження, ніч, коли вони ділилися думками та відкриттями?»
Вона була досі красивою. Довге та пряме темно-руде волосся, яке пройняла сивина, обличчя, на якому залишили свої сліди тяжкі життєві випробування, які, втім, не зламали її. І очі… проникливі очі, в яких читалася глибина знань і любов до навчання, властиві тільки хранителям.
«Я не повинен таке й припускати, — знову подумав Сейзед. — У цьому немає сенсу — і ніколи й не було».
— Ну, то йди тоді, — обернувся він.
— І знову ти відмовляєшся сперечатися!
— А що ці сперечання дадуть? Ти — мудра та впевнена в собі людина. Ти керуєшся власним сумлінням.
— Іноді люди тільки здаються впевненими лише тому, що їм не залишили вибору.