Громило знову махнув ціпком, намагаючись дістати дівчину своїм ударом. Вона впіймала кінець ціпка, рвонула на себе та підстрибнула, «відштовхнувшись» від трибун Зібрання позаду себе. Ногами вона ввалила громилу в груди, з усієї сили ударивши його, запаливши п’ютер. Коли він зі стогоном упав, Вен щосили «потягнулася» до цвяхів у трибуні.
Громило тим часом встиг піднятися. Він, здавалося, був дуже здивований, побачивши, як Вен відскочила від нього, тримаючи в руках його ціпок.
Дівчина приземлилася та розвернулася до Еленда. Той тримав у руках зброю — свій дуельний ціпок — та завбачливо розташувався спиною до стіни. Праворуч від неї юрмилися кілька членів Зібрання, оточені своїми тілоохоронцями. У приміщенні було забагато людей, виходи були занадто маленькі — і вшитися звідси швидко вони не могли.
Ніхто з членів Зібрання навіть не намагався допомогти Евенду.
Один з убивць скрикнув, показуючи на Вен, яка «відштовхнулася» від трибуни та рвонула до них, стаючи перед Елендом. Двоє громил підняли свою зброю, але Вен, злегка «підтягуючись» до дверних петель, закрутилась у повітрі над ними. Її сукня замаяла, коли дівчина приземлилася.
«Треба не забути подякувати кравцеві», — подумала вона, піднявши ціпок.
Дівчина хотіла швиденько розірвати сукню, аби рухатися було зручніше, але громили підбігли до неї занадто швидко. Вен одним рухом заблокувала обидва їхніх удари, а потім кинулася між нападників, запаливши п’ютер і рухаючись із такою швидкістю, на яку вони були просто не здатні.
Один із них, вилаявшись, широко замахнувся ціпком, але Вен секундою раніше зламала йому ногу. Він, заголосивши, випустив зброю, і дівчина, застрибнувши йому на спину, повалила чоловіка на землю, водночас завдавши удару другому громилу. Він цей удар заблокував, а тоді спробував зіштовхнути її зі свого товариша.
У бій втрутився Еленд, і в порівнянні з рухами чоловіків, які палили п’ютер, його рухи здавалися доволі незграбними. Громило якось недбало навіть розвернувся й одним ударом розтрощив ціпок Еленда.
Вен від душі вилаялась. Вона жбурнула свій ціпок у громила, змушуючи його відвернутися від Еленда. Той легко ухилився, Вен впала на землю, підскочила на ноги, вихопила свій другий кинджал та кинулася на громила ще до того, як він встиг знову розвернутися до Еленда.
У неї розсипом полетіли монети. Вен не могла «відштовхнути» їх, тільки не в натовп. Вона закричала, кинувшись між собою та Елендом, а тоді «штовхнула» їх в боки, намагаючись зробити так, аби вони полетіли у стіну. Та все одно відчула у плечі спалах болю.
«Де ж він узяв монети?» — подумала вона роздратовано.
Вона кинула погляд убік і побачила монетостріла, який стояв поруч із членом зібрання, який перелякано забився в куток — певно, він змусив його віддати свій капшук з монетами.
Вен зчепила зуби. Рука досі працювала. А це — головне. Вона закричала та кинулася на найближчого до себе громила. Третій з них знову схопив свою зброю — той самий ціпок, який у нього кинула Вен — і разом зі своїм монетострілом намагався зайти Вен зі спини.
«По одному підходьте», — подумала дівчина.
Ближчий до неї громило замахнувся своїм ціпком. Вона мусила якось заскочити його зненацька. Тому вона не стала ухилятися або блокувати удар. Вен просто дозволила його ціпку вдарити себе в бік, запаливши при цьому дюралюміній і п’ютер, аби витримати це. Дівчина відчула, як щось у її тілі хруснуло від удару, але дюралюміній дав їй сил це винести. Деревина розлетілася на друзки, а сама Вен кинулася вперед і встромила кинджал у шию громила.
Він упав, приваливши й здивованого монетостріла, який стояв у нього за спиною. П’ютер Вен через дюралюміній швидко випарувався, і у її боку яскравим, ніби схід сонця, спалахом розквітнув біль. Але дівчина, не звертаючи на нього уваги, висмикнула кинджал з шиї громила і, не гаючи часу, кинулась на монетостріла, вдаривши його лезом у груди.
Аж раптом вона, важко дихаючи, зупинилась на місці та схопилася за бік, а біля її ніг помирали двоє нападників.
«Один громило залишився, — у відчаї подумала Вен. — І два монетостріли. Я потрібна Еленду».
Краєм ока вона помітила, як один із монетострілів запустив у бік Еленда жменю крадених монет. Вона закричала, «відштовхуючи» їх; монетостріл вилаявся.
Дівчина обернулась, рахуючи блакитні лінії від її сталі та намагаючись зрозуміти, чи може монетостріл жбурнути в Еленда щось іще, а тоді дістала запасний флакон з рукава, куди вона підшила його напередодні, аби ніхто не зміг його «притягнути». Та щойно вона відкрила флакон, як він вирвався з її тремтливої руки. Другий монетостріл, вишкірившись, «відштовхував» ємність із металом, перевертаючи її та висипаючи вміст на підлогу. Вен загарчала, відчуваючи, що в голові у неї паморочиться. Їй потрібен був п’ютер.