І треба було перев’язати плече. Монета не зачепила кістку, але кровотеча…
— Вен! — закричав Еленд.
Раптом щось сильно схопило її ззаду. Вен аж почала задихатися, а потім її рвонуло назад і повалило на землю.
Перший громило. Вона зламала йому ногу та забула про нього…
Він обхопив її шию руками, з усіх сил стискаючи та навалившись на дівчину, притискаючи ноги Вен до її грудей — обличчя його спотворила лють, очі лізли з орбіт. От що робить з людьми одночасна дія п’ютеру та адреналіну.
Вен задихалась. Вона ніби перенеслася у минуле, коли її били учасники банди. Кеймон, Рін та десятки інших.
«Ні!» — подумала вона, палячи п’ютер і намагаючись вирватися.
Громило її не випускав, а він був набагато більшим за неї. І набагато сильнішим. Еленд ударив нападника по спині своїм ціпком, але той навіть не здригнувся.
Вен не могла вдихнути. Вона відчувала, як громило стискає її горло. Вона намагалася забрати його руки, але все було так, як і попереджав Гем, — її тендітні габарити в більшості випадків були її перевагою, але коли доходило до силової боротьби, вона не могла впоратися з горою м’язів. Вен спробувала «потягнути» себе убік, але чоловік тримав її занадто міцно, а вона сама була занадто маленькою в порівнянні з ним.
Вона марно намагалась вирватися. У неї досі був дюралюміній — від його паління зникали інші метали, але не сам дюралюміній — але останнього разу її це ледве не убило. Якщо вона не зможе швидко розібратися з цим громилом, вона знову залишиться без п’ютера.
Еленд гамселив ціпком нападника, кличучи при цьому когось на допомогу, але голос його звучав ніби здалеку. Обличчя громила опинилося майже біля обличчя дівчини, і вона бачила в його очах справжню лють. І цієї миті в її голові з’явилася одна несподівана думка.
«Де я раніше бачила цього чоловіка?»
В очах у неї потемніло. Громило, стискаючи її міцніше, нахилявся усе ближче, ближче, ближче…
Вибору не залишалося. Вен запалила дюралюміній та розвогнила п’ютер. Різким рухом розкинувши його руки в боки, дівчина вдарила нападника своєю головою просто в обличчя. Голова чоловіка вибухнула так само легко, як око іншого громила раніше.
Вен, хапаючи ротом повітря, зіштовхнула з себе безголове тіло. Евенд відсахнувся — його обличчя та мундир забризкало кров’ю. Вен підвелася. П’ютер вичерпався, і зір її зробився розпливчастим — але вона все одно бачила емоцію на обличчі Евенда — виразну, мов кров на його бездоганно білій одежі.
Жах.
«Ні, — подумала вона, провалюючись кудись у темінь. — Будь ласка, Еленде, тільки не це…»
І вона впала обличчям уперед, втративши свідомість.
Еленд сидів у своєму безнадійно зіпсованому вбранні, підперши долонями чоло; довкола була до моторошного порожня та розтрощена зала Зібрання.
— Буде жити, — коротко сказав Гем. — Насправді вона не дуже важко поранена. Ну, не дуже важко як для Вен. Просто потрібно буде багато п’ютера і трохи Сейзедової турботи. Він каже, ребра навіть не зламані — просто тріснули.
Евенд кивнув відсторонено. Кілька солдатів виносили з приміщення трупи, серед них — трупи шістьох чоловіків, яких убила Вен, включно з тим, останнім…
Молодий Венчер міцно заплющив очі.
— Що? — спитав Гем.
Евенд розплющив очі та стиснув руку в кулак, аби не тремтіла.
— Я знаю, ти неодноразово бував у битвах, Геме, — промовив він. — Але я до такого не звик. Я не звик до…
Він не договорив і відвернувся — солдати протягли повз нього обезголовлене тіло громила.
Гем проводив труп поглядом.
— Я до цього лише одного разу бачив, як вона б’ється, — тихо зізнався Еленд. — У палаці, рік тому. Вона тоді просто відкинула кількох нападників у стіну. Все було зовсім не схоже на це.
Гем всівся на лавці поруч із молодим королем.
— Вона з-імли-народжена, Еле. А ти чого очікував? Один громило може легко впоратися з десятком звичайних людей, а якщо його підтримує монетостріл — то і з кількома десятками. А з-імли-народжені… це ніби ціла армія в одній людині.
— Я знаю, Геме, — кивнув Еленд. — Я знаю, що вона вбила Пана Всевладаря. Вона навіть розповідала мені, що билася з кількома сталевими інквізиторами. Але… я ніколи досі не бачив…
Він знову заплющив очі — і мимоволі йому пригадалася Вен, яка падає на нього у вишуканій сукні, заляпаній кров’ю чоловіка, якого вона щойно вбила ударом голови…
«Вона зробила це, аби захистити мене, — подумав Еленд. — Але мені від цього не легше. Навіть важче, якщо чесно».