Евенд, захворівши, цілими днями валявся в ліжку, читаючи книжки. Гем кілька місяців тому пропустив болючий удар, і після цього без кінця нарікав на біль, а проте залишався на ногах, щоправда, хвору ногу намагався кілька днів не навантажувати.
Вен ставала дедалі більш схожою на них. Тепер вона могла лежати у ліжку, знаючи, що ніхто не спробує перерізати їй горлянку, поки вона занадто слабка навіть для того, аби покликати на допомогу. Але в той самий час їй кортіло встати й довести усім, що насправді не так уже сильно вона й поранена. Аби хтось не подумав, що це не так і не спробував скористатися моментом.
«Це вже не так!» — казала вона собі.
Надворі було вже світло, і хоча Евенд кілька разів навідувався до неї раніше, зараз його не було. Прийшов Сейзед, оглянув її рани та благав залишатися в ліжку ще «принаймні один день». А потім пішов займатися своїми дослідженнями. З Тіндвіл.
«Що це з ними двома таке трапилося? — роздратовано подумала Вен. — Раніше вони одне одного ненавиділи, а тепер я його майже не бачу».
Її двері відчинилися. Дівчина з радістю відзначила, що її інстинкти в порядку — вона негайно напружилась і потягнулася до кинджалів. Хоча поранений бік запротестував проти несподіваного руху.
Але ніхто не увійшов.
Вен нахмурилась, завмерши на кілька секунд, аж раптом у ногах її ліжка з’явилася собача голова.
— Пані? — напівричанням привітався з нею знайомий голос.
— ОрСеуре? Ти взяв тіло іншого пса?
— Звісно, пані, — застрибнув на ліжко кандра. — А що ще мені залишалося?
— Не знаю, — відповіла Вен, відкладаючи кинджали. — Коли Евенд сказав, що ти попросив його знайти тобі тіло, я вирішила, що йдеться про людське. Ну, тобто, всі ж бачили, що мій «пес» загинув.
— Так, — погодився ОрСеур, — але розповісти усім, що ви завели нову тварину, буде простіше. Усі вже звикли, що у вас є собака, і якщо його не буде, це приверне увагу.
Вен сиділа мовчки. Попри протести Сейзеда, вона знову була у штанах і сорочці. Її сукні висіли в іншій кімнаті, тільки однієї не було на місці. Іноді, коли дівчина дивилася на свій гардероб, їй уявлялося розкішне плаття, заляпане кров’ю. Тіндвіл помилялася: Вен не може бути водночас леді та з-імли-народженою. І жах, який вона побачила в очах Евенда, слугував цьому яскравим підтвердженням.
— Ти не мусив обирати тіло собаки, ОрСеуре, — тихо промовила Вен. — Я б хотіла, аби ти був щасливий.
— Усе в порядку, пані, — відповів той. — Я в якомусь роді… прив’язався до цих кісток. І хотів би ще трохи подосліджувати їхні переваги, перш ніж повернуся до людської подоби.
Вен посміхнулася. Кандра обрав іншого вовчура — здоровенну, брутальну звірюку. Щоправда, іншого кольору: радше чорний, ніж сірий, без білих плям. Але їй сподобалось.
— ОрСеуре… — відвела погляд Вен. — Дякую за те, що ти для мене зробив.
— Я просто виконував свій Контракт.
— Я вже не вперше з тобою в бійках була, — зазначила дівчина. — І раніше ти ніколи не втручався.
ОрСеур відповів не одразу.
— Ні, не втручався.
— То чому втрутився цього разу?
— Я вчинив так, як вважав за правильне, пані, — пояснив кандра.
— Навіть якщо це порушувало умови Контракту?
ОрСеур сів із гордим виглядом.
— Я не порушив умов свого Контракту, — твердо сказав він.
— Але ти напав на людину.
— Я його не вбив, — зазначив кандра. — Нас попереджають, аби ми не лізли в бійку, оскільки можемо випадково спричинити смерть людини. І справді, більшість із нас вважає, що допомагати комусь убивати — це те саме, що вбивати, тому розглядає це як порушення Контракту. Але це лише питання трактування. Я нічого не порушив.
— А якби той, на кого ти накинувся, зламав шию?
— Тоді я мусив би повернутися до свого народу для страти.
— Отже, ти все-таки ризикував заради мене життям! — усміхнулась Вен.
— Якоюсь мірою, — відповів ОрСеур. — Імовірність того, що мої дії безпосередньо спричинять смерть того чоловіка, була доволі низькою.
— У будь-якому разі — дякую.
ОрСеур вдячно схилив голову.
— Для страти… — повторила дівчина. — Отже, тебе можна вбити?
— Звісно, пані. Ми — не безсмертні.
Вен поглянула на нього здивовано.
— Нічого конкретного я вам не скажу, пані, — промовив ОрСеур. — Як ви могли б здогадатися, я волів би не розкривати таємниць про слабкості мого народу. Достатньо вам буде знати, що ці слабкості взагалі існують.
Вен кивнула й нахмурено замислилася, підтягнувши коліна до грудей. Щось надалі не давало їй спокою у тих словах Еленда, у вчинках ОрСеура…