— Але, — повільно промовила вона, — вбити тебе мечами або ціпками неможливо, чи не так?
— Вірно, — кивнув ОрСеур. — Попри те що наша плоть така ж, як і ваша, а також попри те, що ми здатні відчувати біль, ефект від побиття нас тимчасовий.
— То чого ви тоді боїтеся? — спитала Вен, нарешті зрозумівши, що саме їй муляє.
— Прошу, пані?
— Навіщо взагалі цей Контракт тоді? Навіщо ви покорилися людям? Яке вам діло до наших наказів, якщо наші солдати не можуть завдати вам серйозної шкоди?
— У вас є алломантія, — відповів ОрСеур.
— Значить, алломантія може вас убити?
— Ні, — похитав собачою головою кандра. — Не може. Але краще нам змінити тему розмови. Я перепрошую, пані. Я ступив на тонкий лід.
— Розумію, — зітхнула дівчина. — Мене це просто так дратує… Я так багато не знаю — про Безодню, про закони та політику… навіть про власних друзів!
Вона відкинулася на спинку ліжка й уп’ялася поглядом у стелю.
«Та ще й досі шпигун тиняється замком — Дему або Доксон, найімовірніше. Можливо, слід розпорядитися, аби їх обох арештували й на якийсь час узяли під варту? Цікаво, чи Еленд на таке піде?»
ОрСеур, який сидів і дивився на неї, помітивши її роздратування, зітхнув.
— Можливо, я зможу дещо розповісти вам, пані, — тільки обережно. Що вам відомо про походження кандр?
— Нічого, — стрепенулась Вен.
— До Вознесіння нас не існувало, — сказав він.
— Хочеш сказати, що вас створив Пан Всевладар?
— Цього вчить наша традиція, — пояснив ОрСеур. — Але ми не знаємо, з якою метою він нас створив. Можливо, ми повинні були стати шпигунами батька.
— Батька? — перепитала Вен. — Дивно чути, коли його так називають.
— Пан Всевладар нас створив, пані. Ми — його діти.
— А я його вбила. У мене… таке відчуття, ніби я повинна попросити вибачення.
— Той факт, що він був нашим батьком, не означає, що ми схвалюємо все, що він робив, пані, — сказав кандра. — Хіба ж не буває так, що людина любить свого батька, але не вважає його при цьому доброю людиною?
— Гадаю, буває.
— Вчення кандр про батька дуже складне, — вів далі ОрСеур. — Навіть нам іноді важкувато в ньому розібратися.
Вен нахмурилась.
— ОрСеуре? А скільки тобі років?
— Багато, — просто відповів той.
— Більше, ніж Келсьє?
— Набагато. Та не настільки багато, як ви могли б подумати. Вознесіння я не пам’ятаю.
Вен кивнула.
— Навіщо ти мені усе це розповів?
— Бо ви мене спитали спочатку, пані. Тобто — чому ми служимо Контракту? Ну ж бо, скажіть мені — якби ви були Паном Всевладарем і володіли його силою, чи стали б ви створювати слуг, не подбавши про спосіб контролювати їх?
Вен повільно кивнула, починаючи розуміти, про що йдеться.
— Батько рідко згадував про кандр, починаючи з другого століття після свого Вознесіння, — промовив ОрСеур. — Ми протягом певного часу намагалися бути незалежними, та, як я вже розповідав, люди нас зневажали. Вони нас боялися. А деякі з них дізналися про наші слабкі сторони. І тоді наші предки, розглянувши можливі варіанти, обрали добровільне служіння, а не примусове рабство.
«Він створив їх», — подумала Вен.
Вона завжди якоюсь мірою поділяла погляди Келсьє на Пана Всевладаря, що той, мовляв, був більше людиною, ніж божеством. Та якщо він справді спромігся створити цілком новий вид живих істот, значить, у ньому точно було щось божественне.
«Сила Джерела Вознесіння, — подумала дівчина. — Він узяв її собі, але її не вистачило надовго — вона швидко вичерпалася. Інакше навіщо б йому були всі ці загарбницькі армії?»
Початковий спалах сили, здатність створювати та змінювати — можливо, рятувати. Він розігнав імлу, і в процесі змусив почати падати з неба попіл, а небо зробив червоним. Він створив кандр, щоби вони йому служили; колосів, імовірно, також. Він, можливо, створив також і алломантів.
А тоді після цього він знову став звичайною людиною. Майже звичайною. Пан Всевладар досі залишався доволі потужним, як навіть для алломанта, зберіг контроль над своїми створіннями та зробив так, аби імла не вбивала.
Поки Вен його не вбила. І раптом почали лютувати колоси, раптом повернулася імла. Кандри протягом цього часу не були під його контролем, тому залишилися такими, як і до того. Та все-таки він вбудував у них метод контролю — про всяк випадок. Спосіб змусити кандр служити йому…
Вен заплющила очі та легенько перебрала свої алломантичні відчуття. ОрСеур колись казав, що на кандр алломантія не впливає — але вона дещо знала про Пана Всевладаря, знала те, що відрізняло його від інших алломантів. Його надзвичайна сила дозволяла йому робити речі, яких він не повинен був би робити.