Наприклад, пробивати міднохмари та впливати на метали у тілі людини. Можливо, саме про це говорив ОрСеур, можливо, саме так Пан Всевладар контролював кандр? І саме через це вони боялися з-імли-народжених.
Не тому, що з-імли-народжені можуть їх убити, а тому, що з-імли-народжені можуть робити дещо інше. Якось їх поневолити. Бажаючи перевірити слова кандри, Вен потягнулася до ОрСеура «гамуванням» і торкнулася його емоцій. Нічого не відбулося.
«Я можу робити дещо з того, що робив і Пан Всевладар, — подумала вона. — Я можу пробивати міднохмари. Можливо, якщо я „штовхну“ сильніше…»
Вен зосередилася та «штовхнула» його емоції потужним «гамуванням». Знову нічого. Як він їй і казав. Вона на мить завмерла, а потім несподівано навіть для себе запалила дюралюміній і востаннє спробувала потужно «штовхнути» кандру.
ОрСеур тієї ж миті озвався настільки звірячим і неочікуваним виттям, що Вен аж перелякано підстрибнула на місці, негайно запаливши п’ютер.
Кандра, тремтячи усім тілом, звалився на ліжко.
— ОрСеуре! — закричала вона, опускаючись на коліна та беручи вовчура за голову. — Вибач!
— Я розповів забагато… — пробурмотів той, не припиняючи тремтіти. — Я знав, що розповів забагато…
— Я не хотіла зробити тобі боляче, — промовила Вен.
Дрож ОрСеура затих, і він на мить завмер, тихо дихаючи.
Нарешті він підняв голову.
— Не має значення, чого ви хотіли, пані, — похмуро проказав він. — Це була моя помилка. Будь ласка, більше ніколи так не робіть.
— Обіцяю, — сказала дівчина. — Вибач.
Кандра похитав головою та сповз із ліжка.
— Ви навіть не повинні вміти таке робити. Є у вас, пані, щось дивне. Ви ніби алломанти давнини — до зміни поколінь, яка послабила їхню силу.
— Вибач, — повторила Вен, почуваючись зовсім безсилою. «Він урятував моє життя, він майже порушив умови свого Контракту, а я з ним так…»
ОрСеур знизав плечима.
— Проїхали. Мені потрібно відпочити. Гадаю, вам це також не завадить.
41
Після цього я почав помічати й інші проблеми
— Я пишу це, — читав Сейзед, — вибиваючи слова на металевій пластині, тому що боюся. Я боюся за своє життя; так, я визнаю: я — людина. Якщо Аленді повернеться з Джерела Вознесіння, я впевнений — однією з перших його цілей буде моя смерть. Він не злий, він просто безжальний. Гадаю, це наслідок того, що йому довелося пережити.
— Сходиться з тим, що нам відомо про Аленді зі щоденника, — зауважила Тіндвіл. — Якщо припустити, що автором цього щоденника був саме Аленді.
Сейзед поглянув на купи нотаток і перевірив базові знання на цю тему, які зберігалися у його пам’яті. Кваан був древнім ученим з Террісу. Він знайшов Аленді, якого — у процесі досліджень — почав вважати Героєм Віків, постаттю з террісійських пророцтв. Аленді дослухався до нього і став політичним лідером. Спершу він завоював більшу частину світу, а потім вирушив у подорож на північ, до Джерела Вознесіння. Втім, Кваан до того часу змінив свою думку щодо Аленді та намагався завадити йому дістатися Джерела.
Усе сходилося. Хоча автор щоденника і не називав свого імені, очевидно, що це був сам Аленді.
— Гадаю, це дуже обґрунтоване припущення, — промовив террісієць. — У щоденнику навіть згадується Кваан та їхня сварка.
Вони сиділи поруч за столом у покоях Сейзеда. Він попросив, аби йому принесли більший стіл — такий, щоб влізли усі примітки та записи, — і стіл принесли. Біля дверей стояли залишки обіду — супу, який вони з’їли ледве не за хвилину. Сейзеду кортіло повернути посуд на кухню, але він просто не міг відірватися від роботи.
— Продовжуй, — попросила Тіндвіл, відкидаючись на спинку крісла.
Такою розслабленою Сейзед іще ніколи її не бачив. І ці різнокольорові кільця, які опускалися від її вух до плечей — золото й мідь змінювали олово та залізо і навпаки. Так просто — і так прекрасно.
— Сейзеде?
Він здригнувся.
— Вибач, — сказав террісієць і знову почав читати. — Також я боюся, що все, що я знав, — уся моя історія — забудеться. Я боюся нового світу. Я боюся, що Аленді зазнає поразки. Боюся недолі, що принесе Безодня.
— Стривай, — зупинила його Тіндвіл. — Чому він цього всього боявся?