Тіндвіл знову похитала головою.
— Ми щось пропустили, Сейзеде. Кваан — дуже раціональна людина, іноді навіть занадто — це видно з усієї його розповіді. Він був тим, хто відкрив Аленді, він першим назвав його Героєм Віків. Чому ж тоді він зрештою різко став проти нього?
Сейзед кивнув і погортав текст. Кваан дуже прославився, відкривши Героя. Нарешті він знайшов місце, яке шукав.
— Мені знайшлося місце у традиції Очікування, — прочитав він. — Я став Провісником, пророком, який передбачив появу Героя Віків. І відмовитися від Аленді означало відмовитися від свого нового статусу, від визнання з боку інших.
— Повинно було статися щось надзвичайно серйозне, — промовила Тіндвіл. — Щось, що обернуло його проти друга, проти джерела його власної слави. Щось настільки зачепило його сумління, що він наважився ризикнути й виступити проти найпотужнішого монарха у світі. Щось настільки страшне, що він вирішив послати цього Рашека убити його.
Сейзед проглянув свої записи.
— Він однаково боїться як Безодні, так і того, що може статися, якщо сила опиниться в руках Аленді. В той самий час він ніби не може визначитися, що з цього становить більшу загрозу, а також не розповідає про одне більше, ніж про друге. Так, саме в цьому я вбачаю проблему. Як гадаєш, чи міг Кваан натякати на щось, наводячи такі суперечливі аргументи?
— Можливо, — кивнула Тіндвіл. — Замало інформації. Я не можу складати судження про людину, не знаючи контексту, в якому вона жила!
Сейзед підняв очі та уважно поглянув на неї.
— Можливо, ми занадто захопилися роботою, — зітхнув він. — Зробимо перерву?
Тіндвіл похитала головою.
— У нас немає на це часу, Сейзеде.
Він поглянув їй в очі. Тут вона мала рацію.
— Ти це теж відчуваєш, чи не так? — поцікавилась вона.
Террісієць кивнув.
— Це місто скоро впаде. З усіх сторін на нього тиснуть… ворожі армії, колоси, заворушення…
— Боюсь, насильства буде набагато більше, ніж сподіваються твої друзі, Сейзеде, — ледве чутно промовила Тіндвіл. — А вони, здається, вважають, що зможуть і надалі бавитися зі своїми проблемами.
— Ну, вони величезні оптимісти, — усміхнувся він. — До того ж не звикли програвати.
— Це буде набагато гірше, ніж революція, — додала террісійка. — Я це все досліджувала, Сейзеде. Я знаю, що відбувається, коли загарбнику вдається захопити місто. Загинуть люди. Багато людей.
Сейзед відчув холодок від її слів. У Лютаделі панувала напруга: до міста завітала війна. Можливо, одне військо й увійде всередину з благословення Зібрання, але інші армії будуть змушені брати місто штурмом. Коли облога нарешті закінчиться, стіни Лютаделя стануть червоними від крові.
І він боявся, що кінець настане скоро, дуже скоро.
— Ти маєш рацію, — промовив він, знову беручись до нотаток на своєму робочому столі. — Ми мусимо продовжувати роботу. Треба зібрати якомога більше відомостей про те, яким був наш світ до Вознесіння — можливо, тоді ти й отримаєш потрібний контекст.
Тіндвіл кивнула з приреченою рішучістю. Це завдання вони ніяк не могли закінчити за той час, який їм залишився. Розшифровка значень у тексті, порівняння з текстом щоденника, співвіднесення з контекстом того періоду було справжнім науковим завданням, яке вимагатиме багатьох років завзятої праці. Хранителі зберігали багато знання, але в цьому випадку — забагато. Вони збирали та передавали записи, історії, міфи та легенди так довго, що одному хранителю потрібні були роки на те, аби передати зібрану інформацію новачкові.
На щастя, у цьому огромі інформації знаходилися індекси та анотації, створені хранителями. До них додавалися примітки та особисті індекси, які робив особисто кожен із хранителів. Та це лише допомагало кожному конкретному хранителю зрозуміти, скільки саме інформації є у нього. До прикладу, Сейзед усе своє життя присвятив читанню, запам’ятовуванню та індексуванню релігій. Кожного вечора перед сном він перечитував якусь примітку або легенду. Він був, певно, найкращим фахівцем у питаннях релігій, які існували до Вознесіння, — і все одно вважав, що знає надзвичайно мало.
Ще більше загострювала цю проблему неодмінна ненадійність інформації. Значна її частина передавалася у формі переказів між простих людей, які щосили намагалися згадати, якими були їхні життя колись давно, або, що траплялося частіше, — якими були життя їхніх дідів і прадідів. Орден хранителів було засновано не раніше другого століття правління Пана Всевладаря. А до того часу чимало релігій у їхньому оригінальному вигляді були стерті з лиця землі.