Вен сховала в кишеню капшук і зливок та обернулася до ОрСеура. Кандра дивився на неї байдуже.
— Це мені сьогодні прийшло? — спитала вона, кивнувши на коробочку.
— Так, пані, — відповів ОрСеур. — Кілька годин тому.
— Іти мені нічого не сказав?
— Вибачте, пані, — безбарвним голосом промовив кандра, — але ви мені не наказували повідомити, якщо прибуде якийсь пакунок для вас.
Вен скреготнула зубами. ОрСеур чудово знав, як нетерпляче вона чекала цієї посилки від Теріона. Усі алюмінієві сплави, які вони пробували до цього, виявилися геть негодящі. Дівчину аж нетерплячка проймала від усвідомлення того, що існував якийсь іще невідкритий алломантичний метал. І вона знала, що не заспокоїться, поки його не знайде.
ОрСеур сидів на місці з відстороненим виразом на обличчі, непритомний вовчур лежав перед ним на підлозі.
— Займайся собакою, — наказала Вен, розвернулась і пішла шукати Евенда.
Знайшла вона короля у його кабінеті, він вивчав якісь бухгалтерські книги, а поруч із ним стояла знайома постать.
— Доксе! — вигукнула Вен.
Він прибув ще вчора, але одразу закрився у своїх кімнатах, і дівчина його досі так і не бачила.
Доксон підняв на неї очі та усміхнувся. Кремезний, хоча й не гладкий, коротке темне волосся, звична коротенька борідка.
— Вітаю, Вен.
— Як там у Террісі? — поцікавилась дівчина.
— Зимно, — відповів Доксон. — Я радий, що повернувся. Хоча краще б я не побачив під мурами міста чуже військо.
— У будь-якому разі я теж радий, що ти повернувся, Доксоне, — сказав Евенд. — Королівство без тебе ледве не розвалилося.
— Та ну, навряд чи, — відповів Доксон, закривши бухгалтерську книгу та поклавши її на стос паперів. — Попри усе — і військо під мурами, — виглядає на те, що за моєї відсутності королівська бюрократія чудово впоралась. Я вам навряд чи потрібен!
— Що за дурниці! — промовив король.
Вен сперлася на двері та дивилася на двох чоловіків, а ті продовжували розмовляти, тримаючись із підкресленою веселістю, їм обом було небайдуже, аби молоде королівство розвивалось як треба, навіть якщо для цього потрібно було вдавати, що вони одне одному подобаються. Доксон показував якісь місця у бухгалтерських книгах, відповідав на запитання щодо стану фінансів і розповідав про те, що він бачив у найдальших поселеннях на землях, підвладних Евенду.
Дівчина зітхнула та окинула поглядом кімнату. Крізь вітражне вікно падало сонячне проміння, вкриваючи різнокольоровими візерунками бухгалтерські книги та стіл. Вен і досі не звикла до звичної розкоші аристократського замку. Вікно — червоно-лавандове — було складним і прекрасним витвором мистецтва. Але вельможам воно здавалося настільки невиразною штукою, що вітраж цей вставили в одній з кімнат, що виходили у двір палацу, де Евенд тепер влаштував собі робочий кабінет.
Цілком очікувано, кімнатка ця була заставлена стосами книжок. Книжкові полиці тягнулися вздовж стін від підлоги аж до самої стелі, але місця дедалі більшій королівській колекції все одно не вистачало. Вен не поділяла уподобань Евенда стосовно книжок. Зазвичай це були історичні або політичні праці, що стосувалися тем настільки ж древніх, як і сторінки самих книжок. Багато з них колись були заборонені Сталевим Міністерством, але ці всі древні філософи примудрялися нудно розповідати навіть про непристойні речі.
— У будь-якому разі, — промовив Доксон, закривши нарешті бухгалтерські книжки. — Мені треба залагодити ще кілька справ до вашої завтрашньої промови, Ваша Величносте. Здається, Гем казав, що рада оборони міста теж зустрічається завтра ввечері?
Евенд кивнув.
— Якщо мені вдасться переконати Зібрання не здавати місто моєму батькові без бою, доведеться розробити стратегію того, як ми будемо воювати з його армією. Я когось пришлю по тебе.
— Гаразд, — відповів Доксон і, кивнувши на прощання королю та підморгнувши Вен, вийшов із захаращеного кабінету.
Щойно двері за Доксоном зачинились, Еленд зітхнув і відкинувся у своєму величезному м’якому кріслі.
— Він справді добра людина, Еленде, — підійшла до нього Вен.
— Та я розумію. Але добрий — не конче означає приємний.
— Ну, він і приємний теж, — сказала дівчина. — Надійний, спокійний, врівноважений. Команда могла покластись на нього.