— Гаразд, — жестом показала на крісло Тіндвіл. — Сідайте, якщо хочете.
Евенд кивнув, підтягуючи крісло до них двох і сів.
— Мені потрібна порада.
— Я вже все, що могла, порадила вам. Узагалі-то я й так забагато для вас зробила. Подальша моя присутність тут може справити враження, ніби я стала на ваш бік.
— Я більше не король, — нагадав Евенд. — А отже, ніякого «мого боку» немає. Я просто людина, яка прагне правди.
— Ну, тоді питайте, — усміхнулась Тіндвіл.
Сейзед спостерігав за їхньою розмовою з неприхованою цікавістю.
«Знаю, — подумав Евенд, — я й сам наші стосунки не до кінця розумію».
— Проблема моя така: по суті, я втратив трон через те, що не схотів брехати.
— Поясніть, — попросила Тіндвіл.
— Я мав шанс приховати деякі юридичні тонкощі, — відповів колишній король. — І в останню мить я міг зробити так, аби Зібрання обрало королем саме мене. Натомість я розкрив їм правдиве трактування інформації, що зрештою коштувало мені трону.
— Взагалі не здивована.
— Я на це й не розраховував, — усміхнувся Евенд. — А тепер скажи: як по-твоєму, я був дурнем, що так вчинив?
— Так.
Він кивнув.
— Але, — додала Тіндвіл, — ви троном поплатилися не за цей момент. Цей випадок був лише дрібничкою, занадто маленькою подією, аби списувати на неї настільки велику невдачу. Ви втратили трон через те, що не захотіли віддавати армії наказ навести в місті порядок, не захотіли обмежувати свободу дій Зібрання, не захотіли скористатися послугами вбивць або іншими репресивними механізмами. Коротко кажучи, Еленде Венчере, ви втратили трон, тому що ви — добра людина.
Еленд похитав головою.
— Невже ж не можна одночасно бути людиною, що чинить по совісті, та гарним королем?
Тіндвіл задумано насупилася.
— Це питання старе мов світ, лорде Венчере, — тихо промовив Сейзед. — Його ставили монархи, жерці та люди простої долі. Я не знаю, чи існує на нього відповідь.
— Я що, мав збрехати, Сейзеде? — поцікавився Еленд.
— Ні, — з усмішкою відповів той. — Можливо, іншій людині на вашому місці слід було б і сказати неправду. Та людина повинна жити в злагоді сама з собою. Ви ухвалювали у своєму житті важливі рішення, і в останній момент настільки кардинально змінитися — тобто сказати ту бажану неправду — означало би зрадити самого себе. Як на мене, особисто для вас кращим виходом було вчинити так, як ви й учинили: сказати правду й втратити владу.
Тіндвіл нахмурилась.
— Його ідеали прекрасні, Сейзеде. Але як же люди? Що, як вони помруть через те, що Еленд не зміг наступити на горло своїй совісті?
— Я не бажаю з тобою сперечатися, Тіндвіл, — відповів террісієць. — Це просто моя думка — я вважаю, що він вчинив добре. Це його право — слухатися свого сумління, а потім покладатися на провидіння, аби воно заповнило порожнечі, спричинені конфліктом між моральністю та логікою.
«Провидіння».
— Ти маєш на увазі Бога, — уточнив Еленд.
— Так.
Колишній король похитав головою.
— А що таке Бог, Сейзеде, як не механізм, яким користувалися зобов’язувачі?
— Чому ви ухвалюєте ті рішення, які ухвалюєте, Еленде Венчере?
— Тому що вони — правильні, — пояснив Еленд.
— А чому вони правильні?
— Я не знаю, — зітхнув молодий Венчер, відкидаючись на спинку крісла.
Він помітив, як Тіндвіл окинула його позу незадоволеним поглядом, але проігнорував його. Він уже не король: якщо захоче — може тут хоч розвалитися на підлозі.
— Ти говориш про Бога, Сейзеде… та хіба ж ти не проповідуєш сотню різних релігій?
— Три сотні, — уточнив той.
— Ага, і в яку саме з них ти віриш?
— Я вірю в усі.
Еленд похитав головою.
— Та ну, нісенітниця якась. Ти мені лише з пів десятка тих релігій описав, а я вже зрозумів, що вони геть несумісні.
— Я не в тому становищі, аби судити про правду, лорде Венчере, — усміхнувся террісієць. — Я просто її несу.
Еленд зітхнув.
«От уже ці жерці… — подумав він. — Іноді коли говориш із Сейзедом, складається враження, ніби говориш із зобов’язувачем».
— Еленде, — втрутилась Тіндвіл; голос її став м’якшим. — Як на мене, ви вийшли з ситуації не так, як належало. Але й Сейзед має рацію. Ви залишилися вірним своїм переконанням, а це, гадаю, цілком королівська риса.
— І що мені тепер робити? — поцікавився він.
— Що забажаєте. Не моя справа вказувати вам, що робити. Я просто ділилася з вами знанням про те, що робили інші правителі на вашому місці в минулому.