— І що б вони зробили в такій ситуації? — допитувався Еленд. — Ці твої великі лідери, як би вони діяли у моєму становищі?
— Це питання безглузде. Вони б у такому становищі не опинилися, бо нізащо б не дали відібрати у себе королівський титул.
— Отже, вся справа в ньому? — не відставав колишній король. — У титулі?
— А хіба не про нього ми розмову ведемо? — відповіла запитанням на запитання террісійка.
Еленд нічого не сказав.
«Як, по-твоєму, що робить з людини доброго короля? — спитав він колись Тіндвіл. — Довіра, — відповіла вона. — Добрий король — це той, кому довіряє його народ, і той, хто заслуговує на цю довіру».
Еленд встав.
— Дякую, Тіндвіл, — промовив він.
Тіндвіл розгублено нахмурилась і обернулась до Сейзеда. Той, зустрівшись із колишнім королем поглядом, ледве помітно схилив голову, а тоді усміхнувся.
— Що ж, Тіндвіл, — сказав террісієць, — вертаймося до роботи. Гадаю, Його Величності теж є чим зайнятися.
Еленд вийшов з кімнати й швидко пішов униз коридором; його охоронці поквапилися за ним.
«Я більше не буду таким, як був раніше, — думав Еленд. — Я не буду більше побиватися та хвилюватися. Тіндвіл навчила мене бути вищим за це — хай навіть вона ніколи по-справжньому мене й не розуміла».
За кілька хвилин він уже був у своїх покоях. Рішуче пройшовши кімнатою, він відчинив двері шафи. Всередині на нього чекав одяг, який обрала для нього Тіндвіл, — одяг короля.
42
Гадаю, дехто з вас чув про мою прославлену пам’ять. Це правда: мені не потрібна ферухімічна металопам’ять, аби миттєво запам’ятати аркуш тексту.
— Гаразд, — промовив Евенд обвівши на мапі шматком вугілля інший район. — А тут що?
Дему почухав підборіддя.
— Ґрейнфілд? Аристократський квартал, мій пане.
— Колись був, — виправив його колишній король. — У Ґрейнфілді жили багато родичів сім’ї Венчерів. Коли мій батько залишив місто, більшість із них послідувала за ним.
— Ну, в такому разі, гадаю, їхні будинки зайняли переселенці-скаа.
Евенд кивнув.
— Висели їх звідти.
— Перепрошую, мій пане? — здивувався Дему.
Вони стояли біля входу до портика для карет замку Венчерів. Просторим приміщенням хаотично пересувалися солдати. Багато хто з них був не в уніформі, адже вони були зараз не на службі. Евенд більше не був королем, та коли він попросив їх прийти — вони прийшли.
Це про щось та й говорило.
— Ми повинні виселити скаа з тих будинків, — наполягав Евенд. — Будинки аристократів — це зазвичай кам’яні маєтки з великою кількістю маленьких кімнат. Їх надзвичайно складно обігріти — для кожного приміщення знадобиться своя пічка. Звичайно, халупи скаа справляють гнітюче враження, але зате там великі печі та відкриті, великі кімнати.
Дему повільно кивнув.
— Пан Всевладар не міг дозволити, аби його робітники повмирали від холоду, — вів далі молодий Венчер. — Виходить, ці халупи — найкращий спосіб ефективно обігріти велику людську популяцію за наявності обмежених ресурсів.
— Я зрозумів, мій пане, — відповів капітан.
— Але не змушуй їх, Дему, — попросив Евенд. — Мій особистий охоронець — навіть у супроводі цілої армії волонтерів — не представляє офіційну владу міста. Якщо якась родина захоче залишитися у самовільно зайнятому маєтку, хай залишаються. Просто дай їм знати, що у них є альтернатива смерті від холоду.
Дему кивнув і вирушив роздавати команди. Цієї миті прибув посланець — і Евенд обернувся до нього. Чоловік мусив продиратися до колишнього короля крізь організований хаос, що панував на подвір’ї.
Евенд кивнув щойно прибулому.
— Ти з групи розвідників-руйнівників, вірно?
Той кивнув і вклонився. Він теж був без уніформи — також солдат, але не з гвардії Евенда. То був молодий чоловік з потужною щелепою, залисиною та щирою усмішкою.
— Ми знайомі? — спитав Евенд.
— Я вам допоміг рік тому, мій пане, — відповів чоловік. — Я пропустив вас у палац Пана Всевладаря, аби ви допомогли врятувати леді Вен.
— Ґорейдел, — промовив Евенд, пригадавши його. — Ти був у особистій гвардії Пана Всевладаря.
— Після того дня я долучився до вашої армії. Здавалося, це була чудова нагода для цього.
Евенд усміхнувся.
— Більше в мене немає армії, Ґорейделе, але я вдячний тобі, що ти прийшов допомогти нам сьогодні. То що розповіси?
— Ви мали рацію, мій пане, — відповів Ґорейдел, — скаа уже знищили всі меблі в покинутих будинках. Але мало хто згадав про стіни. Добряча половина покинутих маєтків мають всередині дерев’яні стіни, ну, і більшість халуп з дерева зроблені. А ще у більшості з них дерев’яні дахи.