Попри те що Доксон не був алломантом, він став правою рукою Келсьє.
— Він мене не любить, Вен, — промовив Еленд. — Дуже важко працювати з людиною, яка так на тебе дивиться.
— Ти не даєш йому навіть шансу себе показати, — зазначила Вен, зупинившись біля крісла короля.
Він підняв на неї погляд — ледве помітна посмішка, розстібнута жилетка, розчухране волосся.
— Хм-м-м… — промовив він відсторонено і взяв дівчину за руку. — Мені дуже подобається ця твоя червона сорочка. Червоне тобі страшенно пасує.
Вен закотила очі, але дозволила йому лагідно притягнути себе у крісло та поцілувати. Поцілунок вийшов пристрасний — можливо, відчувалася в ньому потреба чогось стабільного. Вен відповіла на його ніжність і розслабилась, коли він міцно її обійняв. За кілька хвилин вона видихнула — сидіти в кріслі біля нього було дуже приємно. Він притягнув її ще ближче та відкинувся в кріслі, підставляючись під промені сонця, що зазирали до кімнати крізь вікно.
Король усміхнувся та поглянув на неї.
— У тебе новий… парфум.
Вен фиркнула та вперлася чолом у його груди.
— Це не парфум, Еленде. Це собакою пахне.
— Ох, гаразд тоді, — видихнув той. — Бо я боявся, що ти з розуму вже сходиш. А чого це ти тхнеш собачатиною?
— Я сходила на ринок, купила пса, після чого приперла його в палац і згодувала ОрСеуру, щоб він міг отримати нове тіло.
Еленд здивовано вирячився на неї.
— Вен, блискуча ідея! Нікому й на думку не спаде підозрювати у собаці шпигуна. Цікаво, чи хтось раніше взагалі до такого додумався.
— Гадаю, хтось та й додумався, — відповіла Вен. — У сенсі, це дуже розумно. Але, підозрюю, якщо хтось і додумався до такого, він про це нікому не розповідав.
— Це точно, — погодився король.
Тепер, коли дівчина була до нього так близько, вона відчула, наскільки напружене його тіло.
«Завтрашня промова, — здогадалась Вен. — Він дуже хвилюється».
— Утім, мушу визнати, — дещо ліниво промовив Евенд, — той факт, що ти не використовуєш парфуми з запахом собачатини, трохи мене розчаровує. Враховуючи твоє соціальне становище, гадаю, деякі місцеві аристократки спробували би брати з тебе приклад. Могло вийти дуже весело.
Вона нахилилась, зазираючи в його усміхнене обличчя.
— Ти знаєш, Евенде, мені іноді страшенно тяжко зрозуміти, чи ти дражнишся, чи ти просто йолоп.
— І від цього я стаю ще загадковішим, так?
— Типу того, — сказала Вен, знову притуляючись до короля.
— От бачиш, ти навіть не розумієш, наскільки це хитрий трюк з мого боку, — промовив Евенд. — Якщо люди не можуть збагнути, чи я ідіот, а чи геній, можливо, мої хибні кроки вони вважатимуть за блискучі політичні маневри.
— Поки вони не приймуть твої справді блискучі політичні маневри за помилки.
— О, це буде неважко, — відповів король. — Боюсь, у мене їх небагато, щоб сильно когось заплутати.
У його голосі Вен вловила тривогу і поглянула йому просто в очі. Евенд усміхнувся і змінив тему.
— Значить, ОрСеур стане псом? І зможе ходити з тобою ночами?
Вен знизала плечима.
— Гадаю, так. Чесно сказати, я поки над цим не замислювалась навіть.
— Я б хотів, щоб ти його брала з собою, — сказав Евенд. — Я дуже за тебе хвилююся: кожну ніч на варті, зовсім себе не шкодуєш.
— Та я впораюсь, — відмахнулась Вен. — Хтось же повинен за тобою приглянути.
— Це так, — погодився король, — але хто пригляне за тобою?
«Келсьє».
Стільки часу минуло, а це досі була її миттєва реакція. Вен була знайома з ним менше року, але цей рік був першим у її житті, коли вона почувалася захищеною.
Але Келсьє помер. І їй, як і решті людей у світі, доведеться жити без нього.
— Я знаю, що тебе було поранено під час бійки з алломантами минулої ночі, — сказав Евенд. — І мені буде набагато спокійніше, якщо я знатиму, що з тобою хтось є.
— Кандри — не охоронці, — заперечила Вен.
— Я знаю, — промовив король. — Але вони надзвичайно віддані — я ні разу не чув, аби хтось із них порушував умови Контракту. Він пригляне за тобою. Я хвилююсь за тебе, Вен. Знаєш, чому я не сплю допізна і все пишу ці свої постанови? Я не можу заснути, знаючи, що ти можеш просто в ту саму мить битися десь у місті, або навіть гірше — помирати десь на вулиці, тому що поруч нема нікого, хто міг би тобі допомогти.
— Я іноді беру з собою ОрСеура.
— Так, — погодився Евенд, — але я чудово знаю, що ти шукаєш приводів його не брати. Я не розумію — Келсьє купив для тебе послуги неймовірно цінного слуги, а ти тільки те й робиш, що намагаєшся його уникати.