Колос нарешті звівся на рівні ноги, й Еленд усвідомив свою помилку. Він дозволив взяти над собою гору адреналіну, який накрив його хвилею після сутички з Жастесом, та розчаруванню від неможливості зупинити ворожі армії. Так, останнім часом він багато займався фехтуванням, але все-таки до того, щоб перемогти колоса, йому було ще далеко.
Але було вже занадто пізно про це шкодувати.
Еленд відкотився вбік, і в землю поруч із ним вдарив грубий, більше схожий на ціпок меч. Інстинкти перемогли жах, і повторного удару він також майже уникнув. Щоправда, трошки зачепило бік, і його колись білий мундир забризкало кров’ю — але болю він не відчув.
«Для бійця з кинджалом є тільки один спосіб перемогти бійця з мечем…» — подумав Еленд.
Як не дивно, це йому казав не один з його вчителів і навіть не Вен. Він і сам не знав, де почув ці слова, але вони видалися йому надзвичайно правдивими.
«Підберися якомога ближче — і швидко його вбий».
І Еленд атакував. Колос теж замахнувся мечем. Молодий Венчер добре бачив цей удар, але ніяк його відбити вже не міг. Йому нічого не залишалося, окрім як кинутися вперед, піднявши ніж і стиснувши зуби.
Дивом пробившись упритул до чудовиська, колишній король встромив йому кинджал просто в око, але той своєю чергою встиг вдарити його руків’ям меча у живіт.
Вони обоє впали.
Еленд тихо застогнав, повільно приходячи до тями — він лежав на твердій, вкритій попелом землі, з якої навіть бур’яни з корінням повиривали й зжерли. Йому в щоку боляче впинався шматок якоїсь тріски — дивно, що він взагалі звернув на неї увагу, враховуючи біль у грудях. Еленд Венчер піднявся. Колос, на якого він напав, не рухався. Його товариші з байдужим виглядом так і стояли поруч, щоправда, всі їхні погляди були спрямовані на нього. Здавалося, вони чекають від нього чогось.
— Він зжер мого коня, — сказав Еленд перше, що спало йому на думку.
Колоси закивали головами. Еленд, хитаючись, пішов уперед, витираючи на ходу попіл і присів біля вбитого колоса. Витягнувши з його очниці свій кинджал, він повернув його за халяву черевика. Після цього він відстебнув капшуки — їх було два.
І нарешті, сам не знаючи чому, Еленд схопив меч і закинув собі на плече. Зброя була така важка, що він ледве міг її нести — і вже точно не зміг би ним махати.
«Як такі маленькі створіння можуть битися такими одороблами?»
Колоси, ні слова не кажучи, спостерігали за ним; а потім — просто вивели його з табору. Щойно вони відійшли, Еленд дістав один з капшуків та зазирнув усередину.
Те, що він там знайшов, анітрохи його не здивувало. Жастес вирішив контролювати своє військо за допомогою старого-доброго перевіреного способу.
Він їм платив.
43
Хтось називає мене божевільним. Як я вже казав, це може бути й правдою.
Вен стояла біля відчинених дверей балкона, а імла лилася у темну кімнату, водоспадом опадаючи довкола неї. Евенд безпробудним сном спав у своєму ліжку поруч.
«Найпевніше, пані, — пояснив ОрСеур, — він сам пішов до табору колосів. Ви спали, а ніхто з нас не знав про його наміри. Не думаю, що йому вдалося переконати цих створінь не атакувати місто, але повернувся він з корисною інформацією».
Кандра сидів поруч. Він не питав, чому Вен прийшла вночі до покоїв Евенда, як не питав і те, чому вона тепер стояла, мовчки дивлячись на колишнього короля.
Вона не зуміла його захистити. Вона докладала для цього всіх зусиль, але неможливість гарантувати безпеку навіть одній людині раптом видалася їй настільки реальною — і такою відчутною, — що дівчину аж почало нудити.
Евенд правильно зробив, що пішов до них. Він — упевнений у собі, він розумний та владний. От тільки це лише посилило небезпеку, яка йому загрожувала. Страх так довго був її невідступним супутником, що Вен до нього звикла та рідко коли відчувала на фізичному рівні. Та зараз, дивлячись на сплячого Евенда Венчера, вона помітила, що руки її зрадницьки тремтять.
«Я врятувала його від убивць. Я захистила його. Я — потужна алломантка… Чому ж тоді я почуваюся настільки безпомічною? Настільки самотньою?»
Дівчина нечутно підійшла до Елендового ліжка. Він досі спав. Вен кілька секунд милувалася ним.
Аж раптом тихо заричав ОрСеур.
Вен обернулась. На балконі стояла постать у темному — дівчина ледве її побачила навіть своїм посиленим оловом зором. Імла падала перед ним, розтікаючись підлогою, ніби примарний мох.