3-імли-народжена.
Упав останній солдат. Вен стояла серед них, відчуваючи тупе задоволення. Вона випустила з рук пряжку ременя, і та впала на килим. Дівчина стояла посеред кімнати, яку не можна було назвати неоздобленою, як решту будівлі; тут були якісь меблі, навіть елементи декору. Певно, загони збирачів Евенда сюди просто не дійшли, або ж Цетт привіз усе це з собою.
У неї за спиною були сходи. Перед нею стояла дерев’яна перегородка з дверима — вхід до внутрішньої кімнати. Вен, тріпочучи марево-плащем, мовчки пішла вперед, на ходу «потягнувши» до себе чотири лампи. Дівчина відступила вбік, пропустивши їх і давши з усієї сили врізатися в перегородку. Олія розлилася, стіна вкрилася вогняними бризками; лампи зламали двері, ледве не зірвавши їх з петель, і дівчина, піднявши руку, відчинила їх повністю.
Вона увійшла до кімнати, що була за дверима; по боках від Вен падали на землю краплі підпаленої олії. У розкішно обставленій кімнаті було тихо та до моторошного порожньо — якщо не рахувати двох людей. Цетт сидів у простому дерев’яному кріслі — зарослий, неохайно одягнений та надзвичайно втомлений. Молодий син Цетта став між Ешвезером і Вен, заступивши батька, — у руці він тримав дуельний ціпок.
«То хто з них з-імли-народжений?»
Юнак замахнувся своєю зброєю, але Вен впіймала її та відкинула хлопця вбік. Той, врізавшись у стіну, впав на землю. Дівчина не зводила з нього очей.
— Не чіпай Ґнеорндіна, жінко, — промовив Цетт. — Роби те, для чого прийшла.
Вен обернулася до аристократа. Вона згадала своє розчарування, свою лють, свій холодний, крижаний гнів. Вона зробила крок уперед і схопила Цетта за комір.
— Бийся зі мною! — промовила вона та кинула його вбік.
Аристократ ударився об стіну та сповз на підлогу. Вен приготувала атій, але чоловік не піднявся — лише перевернувся і закашлявся.
Вен підійшла до Цетта й потягнула його за руку. Той стиснув кулак, намагаючись ударити її, але удари вийшли жалюгідно слабкими.
— Бийся зі мною! — вимагала дівчина, шарпнувши ним убік.
Він покотився підлогою, при цьому боляче вдарившись головою, та зупинився під охопленою вогнем дерев’яною перегородкою. З брови Цетта текла кров. Він не піднявся.
Вен зчепила зуби та пішла до нього.
— Не чіпай його! — закричав Ґнеорндін, закриваючи тілом батька та піднявши тремтливою рукою дуельний ціпок.
Вен зупинилася і, схиливши голову вбік, уважно поглянула на юнака. Його чоло було мокре від поту, він ледве тримався на ногах. Дівчина зазирнула йому в очі, та не побачила там нічого, крім абсолютного жаху. Цей хлопець — не з-імли-народжений. Але тримався. Жалюгідний та безпомічний, він стояв, закриваючи собою тіло переможеного Цетта.
— Відійди, сину, — втомлено промовив Ешвезер. — Ти тут нічого не поробиш.
Юнак затремтів, а потім почав схлипувати.
«Він плаче», — подумала Вен, відчуваючи, як її охоплює якесь дивне, сюрреалістичне відчуття.
Вона підняла руку і з подивом намацала на своїх щоках вологі сліди.
— У вас немає з-імли-народженого, — прошепотіла дівчина.
Цетт із зусиллям зайняв напівсидячу позу та поглянув їй в очі.
— Нас зараз не зустрів жоден алломант, — додала вона. — Ви їх усіх використали під час замаху в залі Зібрання?
— Єдиних алломантів, які в мене були, я послав у Лютадель два місяці тому, — зітхнув аристократ. — Більше в мене нічого не було, я сподівався, що вони тебе вб’ють. Але вони були не з моєї родини. Увесь мій рід зіпсований кров’ю скаа, Алріанна — це єдина алломантка, яка народилася в нашій сім’ї за кілька століть.
— А до Лютаделя ви прийшли, бо…
— Бо Страфф рано чи пізно прийшов би по мою душу. Єдиним моїм шансом було якомога скоріше вбити тебе, дівчино, — зізнався Цетт. — Тому я й послав своїх алломантів. Коли цей задум провалився, я зрозумів, що мені доведеться брати місто разом з атієм, який зберігається в ньому, силою або хитрістю — аби купити собі алломантів. А воно — бачиш, як обернулося.
— Але ви могли запропонувати нам союз…
Цетт прохопився смішком і підтягнувся, аби сісти.
— У політиці так не буває. Береш ти або беруть тебе… Та і я завжди полюбляв ризик.
Він подивився їй в очі.
— Роби те, для чого прийшла, — повторив він.
Вен затремтіла. Вона не відчувала своїх сліз. Вона нічого не відчувала.