«Чому? Чому я тепер взагалі нічого не розумію?»
Кімната затремтіла. Вен обернулася й поглянула на стіну позаду себе. Деревина здригалася, мов тварина при смерті. З дощок почали вистрибувати цвяхи, пробиваючи обшивку; потім уся стіна, вибухнувши, полетіла від Вен. Вогненні дошки, цвяхи та тріски кружляли в повітрі довкола постаті у чорному. Зейн стояв у сусідній кімнаті, опустивши руки, і біля ніг його розтягнулася смерть.
З кінчиків його пальців цівкою текла червона кров. Він з посмішкою окинув поглядом залишки обгорілої кімнати, а тоді зробив кілька кроків у напрямку Цетта.
— Ні! — кинулась до нього Вен.
Зейн здивовано зупинився. Потім, відійшовши на крок у бік, він легко ухилився від дівчини та продовжив наближатися до Цетта і його сина.
— Зейне, не чіпай їх! — закричала Вен, обертаючись до нього та «штовхнувши» себе через усю кімнату.
Вона торкнулася руки Зейна. Чорна тканина була до нитки мокра від чужої крові.
Він відсахнувся та обернувся до неї. Дівчина знову потягнулася до нього, але Зейн із надзвичайною легкістю ухилився від неї, ніби вчитель фехтування — від свого юного учня.
«Атій, — подумала Вен. — Він, певно, спалював його увесь цей час. Але йому не потрібен був атій, аби битися з цими людьми… у них проти нас не було жодного шансу».
— Будь ласка, — попросила вона. — Не чіпай їх.
Зейн обернувся до Цетта — той сидів, очікуючи. Юнак був поруч із ним, намагався відтягти батька.
3-імли-народжений поглянув на неї знову, насупившись.
— Будь ласка, — повторила Вен.
— Отже, він досі тебе контролює, — розчаровано промовив Зейн. — А я гадав, що якщо ти битимешся, якщо ти зрозумієш, наскільки ти насправді могутня, то зможеш вирватися з його рук. Здається, я помилявся.
Сказавши це, він відвернувся від Цетта й пішов до зробленої ним діри у стіні. Вен мовчки пішла за ним слідом, відчуваючи, як під її ногами хрустять уламки дерева.
За собою вони залишали розтрощений замок, розгромлене військо та приниженого лорда.
44
Але ж навіть божевільний повинен покладатися на власний розум, на власний досвід, а не на чужий, чи не так?
Холодного спокійного ранку Бриз побачив тривожне видовище: військо Цетта відступало.
Він здригнувся, видихнув хмарку пари та обернувся до Кривонога. Немало існувало у світі людей, які змогли б зазирнути під одвічну хитру посмішку на обличчі приземкуватого генерала. Та Бриз міг: він бачив, як Кривоніг напружено примружився, бачив, як він нервово стукає пальцем по кам’яній стіні. А генерал був не з нервових хлопців. Значить, справа серйозна.
— Отже, це кінець? — тихо спитав гамівник.
Кривоніг кивнув.
Бриз нічого не розумів. Під мурами міста й надалі стояли дві армії; ситуація і далі була в глухому куті. Та він беззастережно довіряв думці Кривонога. Або, якщо точніше, він достатньою мірою довіряв своєму вмінню розбиратися в людях, аби довіряти власній думці про оцінку становища Кривоногом.
Генерал знав щось, чого не знав гамівник.
— Будь ласкавий, поясни, — попросив Бриз.
— Кінець настане тоді, коли Страфф з’ясує.
— З’ясує що?
— Що колоси охоче зроблять за нього його роботу, якщо він їм дозволить.
Бриз замислився. Насправді Страффу було начхати на містян — він збирався захопити Лютадель лише заради атію. Ну, і заради символічної перемоги.
— Якщо Страфф піде… — промовив Бриз.
Кривоніг кивнув.
— Тоді колоси підуть на штурм. Вони вб’ють усіх, кого зможуть убити, й не залишать від міста каменя на камені. А тоді, коли колоси виконають усю брудну роботу, прийде Страфф і забере атій.
— Якщо вони підуть звідси, мій любий друже.
Генерал знизав плечима.
— Страфф усе одно у виграші — він отримає одного послабленого суперника замість двох потужних.
Бриз щільніше натягнув на себе плащ.
— Ти так… просто про це кажеш.
— Бризе, ми — трупи ще з того дня, як під місто прийшла перша армія. Просто ми дуже вміло тягнемо час.
«Заради Пана Всевладаря, чому я витрачаю стільки часу на цього чоловіка? — подумав гамівник. — Він же тільки журбу наганяє».
Та все-таки Бриз добре розбирався в людях — цього разу Кривоніг не перебільшував.
— Ай, щоб його перевернуло та гепнуло, — пробурмотів гамівник.
Генерал знову кивнув, спершись на стіну та дивлячись, як знімається з місця одна з ворожих армій.