— Три сотні, — промовив Гем, стоячи перед Елендом у його кабінеті. — Або принаймні так стверджують наші розвідники.
— Не так погано, як я боявся, — відповів молодий Венчер.
Окрім них, у кімнаті був лише Страшко, який розслаблено сидів за столом.
— Еле, Цетт із собою до Лютаделя привів лише тисячу солдатів. Тобто під час атаки Вен, протягом десяти хвилин було знищено тридцять відсотків його війська, — пояснив Гем. — Наприклад, якщо говорити про поле бою, більшість армій просто розвалюється, якщо протягом дня битви зазнають втрат в обсязі тридцяти або сорока відсотків.
— Ага… — нахмурився Еленд.
Гем похитав головою, сів у крісло та налив собі випити.
— Я не розумію, Еле. Навіщо вона на нього напала?
— Та просто дахом поїхала, — втрутився Страшко.
Евенд відкрив було рота, аби заперечити, але ніяк не міг сформулювати думку.
— Я не знаю, чому вона так вчинила, — нарешті визнав він. — Раніше вона казала, що не вірить, буцімто тих убивць на засідання Зібрання прислав мій батько.
Гем знизав плечима. Він мав… виснажений вигляд. Усі ці балачки про армії та долю королівств страшенного його втомлювали. Куди більш охоче він займався набагато скромнішими справами.
«Ну звісно, — подумав Евенд, — а я б волів цілими днями сидіти у кріслі та спокійно читати. Але всім нам доводиться робити те, що ми повинні робити».
— Є від неї якісь новини? — поцікавився молодий Венчер.
Страшко похитав головою.
— Дядько Бурмило наказав своїм хлопцям прочесати місто, але поки що нічого.
— Якщо Вен не хоче, аби її знайшли… — промовив Гем.
Евенд почав виходжувати кабінетом. Він більше не міг сидіти на місці; йому вже здавалося, що він зараз схожий на Жастеса — намотує кола тісною кімнатою та куйовдить волосся.
«Будь твердим, — нагадав він сам собі. — Ти можеш мати стривожений вигляд, але нерішучий — ніколи».
Евенд не зупинився, але почав ходити повільніше, і нічого не сказав про свої побоювання Гему або Страшку. А що, як Вен поранена? Що, як Цетт її вбив? Їхні розвідники мало що бачили з атаки на його замок минулої ночі. Вен там точно була, але були також суперечливі повідомлення, що, мовляв, вона билася з іншим з-імли-народженим, що залишила замок, злетівши з одного з верхніх поверхів, охоплених полум’ям, і що вона з якоїсь причини залишила Цетта в живих.
І відтоді ніхто її не бачив.
Евенд зупинився, заплющив очі та сперся рукою на кам’яну стіну.
«Я останнім часом зовсім не звертав на неї уваги. Я займався справами міста… але який сенс у порятунку Лютаделя, якщо я втрачу її? Мені іноді здається тепер, що я її зовсім не знаю. Чи, може, я ніколи її і не знав?»
Йому здавалося дуже неправильним, що Вен немає поруч. Він так звик покладатися на її просту прямодушність. Він потребував її щирого реалізму, її гострої конкретності, які не давали йому втратити відчуття землі під ногами. Йому хотілося її обійняти, аби переконатися, що існує щось набагато важливіше за теорії та концепції.
Він кохав її.
— Не знаю, Еле, — нарешті порушив мовчанку Гем. — Я ніколи не вважав, що Вен приноситиме проблеми, але у неї була важка юність. Пригадую, вона одного разу через якусь дрібницю розкричалася на нас, і все згадувала тоді своє дитинство. Я… не впевнений, що у неї з головою все в порядку.
— В порядку, Геме, — розплющив очі Еленд. — І вона набагато здібніша за нас усіх.
— Але… — нахмурився Гем.
— Значить, у неї були вагомі підстави атакувати Цетта, — сказав молодий Венчер. — Я довіряю їй.
Гем зі Страшком перезирнулися, хлопець знизав плечима.
— Річ не тільки в тому, що трапилося минулої ночі, — заперечив Гем. — З цією дівчиною щось не так — не лише з психікою.
— Ти про що?
— Пам’ятаєш той напад на засідання Зібрання? Ти мені казав, ніби громило вломив їй своїм ціпком просто в обличчя.
— І? Вона після цього три дні в ліжку провалялася.
Гем похитав головою.
— Сам подумай. Поранений бік, поранене плече, її ледве не задушили до смерті… і після цього вона пролежала кілька днів. Та якби той громило справді так сильно її тоді вдарив, вона б не кілька днів не могла встати, Еленде, а кілька тижнів. А то й більше. Та й без зламаних ребер би не обійшлося.
— Так вона п’ютер спалювала, — заперечив Еленд.
— Гадаю, громило також.
Він замислився.
— Розумієш, до чого я веду? — наполягав Гем. — Вони обоє палили п’ютер, а значить, повинні були одне одного врівноважити. Тобто Вен — дівча, яке важить менш як пів сотні кілограмів — отримала потужний удар від досвідченого солдата, утричі більшого за неї. А вона, виходить, просто пролежала кілька днів в ліжку — і про все забула.