— Евенде. Він же з’їв Келсьє, — заплющила очі Вен.
— І що тепер? — спитав король. — Келсьє уже був мертвий. До того ж він сам наказав йому так вчинити.
Вен зітхнула та розплющила очі.
— Я просто… не довіряю йому, Евенде. Ця істота — неприродна.
— Я знаю, — відповів Евенд. — Мій батько завжди тримав кандру. Але ОрСеур — це щось інше. Будь ласка, пообіцяй мені, що ти братимеш його з собою.
— Гаразд. Але не думаю, що він від цього буде в захваті. Ми з ним не дуже ладнали навіть, коли він грав Рену, а я — його племінницю.
Евенд аж здригнувся.
— Він невідступно дотримується Контракту. І тільки це має значення.
— Так, він дотримується Контракту, — не стала заперечувати Вен, — але щось дуже неохоче. Присягаюся, він обожнює мене дратувати.
Еленд поглянув на дівчину.
— Вен, кандри — досконалі слуги. Вони не роблять таких речей.
— Ні, Еленде, — відповіла вона. — Досконалим слугою був Сейзед. Йому подобалося розмовляти з людьми, допомагати їм. Він ніколи мене не ображав. ОрСеур, звісно, робить усе, що я накажу, але я йому не подобаюся; і ніколи не подобалась. Це я тобі точно кажу.
Еленд зітхнув і погладив плече Вен.
— Тобі не здається, що ти поводишся дещо ірраціонально? Ну нема ж підстав так сильно його ненавидіти.
— Правда? — не стрималась дівчина. — Так само як у тебе нема підстав не любити Доксона?
Еленд зітхнув, вагаючись.
— Гадаю, ти маєш рацію, — сказав він і, продовжуючи погладжувати плече Вен, задумливо подивився на стелю.
— Що таке? — спитала Вен.
— Не дуже добре я справляюся, правда?
— Не верзи дурниць, — відповіла дівчина. — З тебе чудовий король.
— Ну, я можу бути непоганим королем, Вен, але ж я не він.
— Хто?
— Келсьє, — тихо промовив король.
— Еленде, ніхто не чекає, що ти будеш як Келсьє.
— Справді? — перепитав він. — Тому Доксон мене й не любить. Він ненавидить аристократів: це очевидно з того, як він говорить, як він поводиться. Мені немає в чому його звинувачувати, особливо з огляду на те, яке життя він прожив. Але все-таки він не вважає, що я маю бути королем. Він вважає, що моє місце мають посісти скаа, а ще краще — Келсьє. Вони всі так вважають.
— Це безглуздя, Еленде.
— Справді? А якби Келсьє досі був живий, чи став би я королем?
Вен завагалась і змовчала.
— От бачиш? Так, вони приймають мене — народ, купці, навіть аристократія… Але в глибині душі кожен з них шкодує, що королем став не Келсьє.
— Я не шкодую.
— Ні?
Вен нахмурилась. Потім усілась, розвернувшись так, що буквально стояла на колінах у кріслі, де сидів Евенд. Їхні обличчя були дуже близько одне від одного.
— Ніколи навіть не сумнівайся, Евенде. Келсьє був моїм вчителем, але я його не кохала. Не кохала так, як тебе кохаю.
Евенд зазирнув їй просто в очі та кивнув. Вен пристрасно його поцілувала, а тоді знову притулилась до нього.
— Але чому? — раптом спитав Евенд.
— Ну, по-перше, він був старий.
— Нагадаю, ти й мене старим обзивала, — тихо засміявся король.
— Це інше, — відповіла дівчина. — Ти всього на кілька років старший за мене… а Келсьє зовсім уже древній був.
— Вен, тридцять вісім років — це не древній.
— Ну, але майже.
Евенд знову задоволено засміявся. Чому вона обрала його, а не Келсьє? Адже Келсьє був візіонером, героєм, з-імли-народженим.
— Келсьє був великою людиною, — тихо промовила Вен, коли король почав гладити її волосся. — Але… було в ньому щось таке, Евенде, що мене лякало. Він був різкий, зухвалий, навіть трохи жорстокий. Ніколи не пробачав. Він міг без тіні сумніву вбивати людей лише за те, що вони підтримували Останню Імперію або працювали на Пана Всевладаря. Я могла любити його як учителя, як друга. Але я не впевнена, що колись змогла б покохати — справді покохати — такого, як він. Ні, я його ні в чому не звинувачую; він, як і я, виріс на вулиці. А коли тобі доводиться так завзято боротися, аби вижити, ти стаєш сильнішим — але й різкішим. У цьому, певно, не було його провини, але Келсьє дуже нагадував мені чоловіків, яких… яких я знала, коли була набагато молодшою. Кел був набагато кращим за них — насправді він міг бути й добрим, він присвятив своє життя скаа. Але при цьому з ним було дуже важко.
Вона заплющила очі, відчуваючи тепло Евенда.
— Ти, Евенде Венчер, добра людина. Справді добра людина.
— Добрі люди не стають легендами, — тихо відповів він.
— Добрим людям немає потреби ставати легендами.