— Вен особлива, — нарешті знайшовся що відповісти Еленд.
— Сперечатися з цим я не збираюся. Але ще вона щось приховує від нас. Хто був цей другий з-імли-народжений? Судячи з деяких свідчень, вони з ним діяли спільно.
«Вен казала, в місті є інший з-імли-народжений, — згадав Еленд. — Той Зейн — посланець Страффа. Але щось вона давно про нього не згадувала».
Гем потер чоло.
— Усе довкола нас розвалюється, Еле.
— Келсьє б зумів усе зберегти, — пробелькотів Страшко. — Коли він був живий, то виявлялося, що навіть наші невдачі є частиною плану.
— Уцілілий — мертвий, — нагадав Еленд. — Я не був з ним знайомий, але я достатньо про нього чув, аби зрозуміти одну річ. Він ніколи не впадав у відчай.
Гем усміхнувся.
— Це правда. Вже наступного дня після того, як ми, прорахувавшись, втратили всю нашу армію, він сміявся та жартував. От же нахабний виродок був.
— Або просто бездушний, — докинув Страшко.
— Ні, — заперечив Гем, потягнувшись по кружку. — Я так раніше вважав. А тепер… гадаю, він був просто рішучий. Кел завжди дивився у завтрашній день, хай які б були наслідки.
— Ми повинні діяти так само, — підсумував Еленд. — Цетт пішов — Пенрод дав йому вийти з міста. Цього факту ми змінити не можемо. Зате у нас є інформація про армію колосів.
— До речі, про це, — промовив Страшко і поліз до свого гаманця.
Він кинув щось на стіл.
— Ти не помилився — такі точнісінько.
Монетка докотилася до Евенда, і він узяв її в руки. У місці, де Страшко пошкрябав її ножем, позолота злізла, і виявилось, що вона зроблена з твердого дерева. То була жалюгідна подоба скринцевого; не дивно, що так легко було визначити, що ці гроші фальшиві. Лише дурень повірив би у те, що вони справжні. Дурень або колос.
Ніхто не міг пояснити, як саме фальшиві скринцеві Жастеса опинилися в Лютаделі; можливо, він намагався розраховуватися з ними селянами або давати жебракам у своїй домінії. Та в будь-якому разі, було очевидно, що саме він зробив. Йому потрібна була армія, а на армію потрібні гроші. І щоб отримати перше, він сфальшував друге. Лише колоси могли на таке купитися.
— Я все-таки не розумію, — промовив Гем, коли Евенд передав йому монету. — Чому колоси взагалі раптом вирішили, що їм потрібні гроші? Пан Всевладар ніколи їм не платив.
Евенд замислився, згадавши свої відвідини їхнього табору.
«Ми — люди. Ми будемо жити у вашому місті…»
— Колоси змінюються, Геме, — промовив Евенд Венчер. — Або, можливо, ми їх ніколи й не розуміли. У будь-якому разі нам потрібно залишатися сильними. Це ще далеко не кінець.
— Було б набагато легше залишатися сильними, якби я був впевнений, що наша з-імли-народжена не зійшла з розуму. Вона навіть не обговорила це з нами!
— Я знаю, — відповів Евенд.
Гем піднявся, похитавши головою.
— Не просто так Великі доми відмовлялися використовувати своїх з-імли-народжених одне проти одного. Ситуація стає дедалі небезпечнішою. Якщо у Цетта є свій з-імли-народжений і він вирішить помститися…
— Я знаю, — повторив колишній король, махнувши їм, мовляв, «ідіть уже».
Гем подав знак Страшкові, і вони пішли провідати Бриза з Кривоногом.
«Які ж вони гнітючі, — подумав Евенд, виходячи зі своєї кімнати та збираючись зазирнути на кухню. — Гадають, що ми приречені на поразку через одну невдачу. Але те, що Цетт забрав свої війська, — це на краще. Один із наших ворогів вшивається геть, але під стінами досі стоять дві армії. Жастес нас атакувати не буде, бо це робить його беззахисним перед Страффом, а Страфф занадто боїться Вен, аби взагалі хоч щось зробити. Взагалі-mo після того, як вона розгромила Цетта, батько налякається ще більше. Можливо, для цього вона це і зробила».
— Ваша Величносте? — прошепотів голос.
Еленд розвернувся — в коридорі було порожньо.
— Ваша Величносте, — повторила низька фігура, що ховалась у тіні.
ОрСеур.
— Здається, я знайшов її.
Еленд нікого не став із собою брати, окрім кількох охоронців. Він не мав бажання пояснювати Гему та іншим, звідки він узяв цю інформацію: Вен наполягала, аби те, що ОрСеур тепер служить їй у подобі вовчура, залишалося таємницею.
«В одному Гем точно не помиляється, — подумав Еленд, коли його карета зупинилась. — Вона щось приховує. Вона постійно щось приховує».
Та від цього він не довіряв їй менше. Еленд Венчер кивнув ОрСеуру, і вони вийшли з карети. Колишній король жестом дав охоронцям знак зачекати, і вони з кандрою увійшли до напівзруйнованої будівлі. Певно, колись це була крамниця якогось бідного торговця — тут продавалися товари широкого вжитку для скаа в обмін на талони на харчування, які своєю чергою можна було обміняти на гроші Пана Всевладаря.