— Але ціною сотень людей.
— Сотень ворожих солдатів, які вдерлися в наше місто, — нагадав Еленд. — Солдатів, які захищали тирана, який пригнічував свій народ.
— Келсьє гак само виправдовував, — тихо промовила Вен, — убивства аристократів та їхніх гвардійців. Він казав, що на них тримається Остання Імперія, і тому вони заслуговують померти. Він мене лякав.
Еленд не знав, що на це відповісти.
— Здавалося, ніби він вважає себе богом, — вела далі дівчина. — Відбирає життя, дарує життя, коли забажає. Я не хочу бути такою, як він, Еленде. Але, здається, швидко кочуся в тому напрямку.
— Я…
«Ти не така, як він», — хотів сказати він.
Це була правда, але він ніяк не міг промовити цих слів. Вони здавалися йому зовсім порожніми.
Натомість він обійняв дівчину міцніше, притиснувши її плече до своїх грудей.
— Я б дуже хотів підібрати зараз правильні слова, Вен, — прошепотів він. — Коли я бачу тебе такою, мені хочеться тебе захистити. Я хочу зробити все якомога краще, я хочу все виправити — але не знаю як. Скажи мені, що я маю зробити. Просто скажи, як я можу допомогти!
Дівчина спершу трохи пручалася, але потім тихо зітхнула та міцно обійняла його.
— Тут ти мені не допоможеш, — м’яко промовила вона. — Я повинна розібратися з цим сама. Мені потрібно… ухвалити певні рішення.
Еленд кивнув.
— Не сумніваюся, ти ухвалиш правильні рішення.
— Ти навіть не знаєш, про що я говорю.
— Це не має значення. Я знаю, що не можу допомогти, — я навіть владу свою захистити не зміг. Ти в десять разів здібніша за мене.
Вен стиснула руку колишнього короля.
— Не кажи так, будь ласка.
Він нахмурився, почувши напругу в її голосі, й кивнув.
— Гаразд. Але в будь-якому разі — я довіряю тобі. Вирішуй — а я тебе підтримаю.
Дівчина трохи розслабилась у руках Еленда.
— Гадаю… — прошепотіла вона. — Гадаю, мені треба залишити Лютадель.
— Залишити? І куди ж ти підеш?
— На північ. До Террісу.
Еленд відкинувся назад, впершись спиною в дерев’яну стіну.
«Залишити? — подумав він, відчуваючи, як у нього всередині все холоне. — Ось до чого я догрався, не звертаючи на неї уваги останнім часом? Невже я втратив її?»
Але він щойно обіцяв, що підтримає її рішення.
— Якщо ти вважаєш, що мусиш піти, Вен, — мимоволі промовив він, — значить, іди.
— Якщо я піду, ти підеш зі мною?
— Просто зараз?
Вен кивнула, уткнувшись головою в його груди.
— Ні, — нарешті зітхнув Евенд. — Я не можу залишити Лютадель, тільки не тоді, коли під стінами ці армії…
— Але місто від тебе відмовилося.
— Я знаю… Але я не можу їх залишити, Вен. Так, вони відкинули мене, але я не покину їх.
Вен знову кивнула, і щось підказувало йому, що іншої відповіді вона й не очікувала.
Колишній король посміхнувся.
— Ох ми й заплутали все, правда ж?
— Безнадійно, — тихо промовила вона, зітхнула й нарешті відсунулась від нього.
Дівчина мала страшенно втомлений вигляд. За дверима Евенд почув кроки, і за мить у дверях комірчини з’явилася голова ОрСеура.
— Ваші охоронці починають нервуватися, Ваша Величносте, — повідомив кандра. — Скоро підуть вас шукати.
Евенд кивнув і почав пробиратися до виходу. Уже в коридорі він подав руку Вен. Вона прийняла його допомогу, теж виповзла назовні та, розпрямивши спину, почала витріпувати одяг — звичні штани та сорочку.
«Чи вдягне вона колись знову сукню?» — подумав раптом молодий Венчер.
— Евенде, — промовила дівчина, полізши до кишені, — ось, можеш продати, якщо бажаєш.
Вона опустила щось йому в долоню.
— Атій? — не повірив він власним очам. — Де ти його взяла?
— Друг подарував.
— І ти його не спалила вчора? — здивувався Евенд. — Ну, коли билася з усіма тими солдатами?
— Ні. Я його проковтнула, але атій не знадобився, тому довелося виблювати назад.
«Заради Пана Всевладаря! — подумав Еленд. — Я й не знав, що у неї немає атію. А що б вона могла наробити, якби використала його?»
Він поглянув їй в очі.
— Є свідчення, що у місті бачили іншого з-імли-народженого.
— Так. Це Зейн.
Еленд повернув їй атій.
— Тоді залиш собі. Можливо, знадобиться для того, аби битися з ним.
— Сумніваюся, — тихо промовила Вен.
— Візьми собі, — наполягав він. — Цього все одно не вистачить, аби розв’язати наші проблеми. Та й хто його купить? Якщо я спробую заплатити ним Страффу або Цетту, вони тільки впевняться в тому, що атій у мене все-таки є.