Вен кивнула, а тоді поглянула на ОрСеура.
— Візьми, — сказала дівчина, віддаючи атій йому. — Його тут достатньо, аби якийсь алломант спробував відібрати його у мене.
— Я оберігатиму його ціною свого життя, пані, — пообіцяв ОрСеур, і плоть на його плечі розійшлася, аби прийняти в себе шматочок металу.
Вен обернулася, і вони разом з Елендом вийшли назустріч охоронцям, які чекали внизу.
45
Я знаю те, що я запам’ятав. Я знаю те, що повторюють інші Світоносці.
— Герой Віків мав бути не з Террісу, — промовила Тіндвіл, записуючи щось внизу аркуша.
— Це уже відомо, — погодився Сейзед. — Зі щоденника.
— Так. Але розповідь Аленді була всього лише посиланням, згадкою про наслідки пророцтва з третіх рук. А я знайшла того, хто цитував безпосередньо пророцтво.
— Справді? — стрепенувся Сейзед. — Де?
— У біографії Геленнтіона, — пояснила террісійка. — Одного з останніх уцілілих членів Ради Хленніуму.
— Запиши його для мене, — попросив террісієць, підсуваючи своє крісло ближче до неї.
Поки вона писала, він кілька разів кліпнув, бо в нього перед очима з’явився туман утоми.
«Не спати! — сказав він сам собі. — Залишилось не так уже й багато часу. Зовсім небагато».
Тіндвіл трималася трохи краще, але її недремність також, вочевидь, починала вичерпуватися, бо террісійку час від часу хилило в сон. Сам Сейзед трохи поспав уночі, згорнувшись калачиком на підлозі її кімнати, але вона продовжувала працювати. Наскільки він розумів, Тіндвіл не спала вже добрячий тиждень поспіль.
«Тоді багато говорили про Рабзіна, — писала террісійка. — Хтось казав, що він прийшов, аби перемогти Завойовника. Інші казали, що Завойовник — це він. Геленнтіон не ділився зі мною своїми міркуваннями на цей рахунок. Про Рабзіна казали, що він — „той, хто не належить до свого народу, але виповнює всі його бажання“. Якщо це правда, значить, він і справді є Завойовником. Кажуть, що він має бути родом з Хленніуму».
На цьому місці вона зупинилась. Сейзед насупився, знову перечитуючи уривок. Останнє свідчення Кваана — той текст, копію якого Сейзед зробив у Монастирі Серан — виявилося корисним у багатьох сенсах. Воно містило ключ.
«І лише через багато років я переконався, що Аленді — це Герой Віків. Що він — той, кого у Хленніумі називали Рабзіном, Спогадувачем...»
Ця копія допомагала у перекладі — але не з мови на мову, а шляхом пошуку синонімів. Очевидно було, що Герой Віків мав і інші імена: настільки важлива постать, яку оточувало стільки легенд, просто повинна була мати багато титулів. От тільки з плином часу більшість з них було просто втрачено. Рабзін та Спогадувач були міфологічними постатями, про яких Сейзед майже нічого не знав — але це були тільки два імені з усіх. І до відкриття того тексту в Монастирі Серан пов’язати ці імена з Героєм Віків було неможливо. Але тепер вони з Тіндвіл могли добре пошукати у своїх металопам’ятях.
Можливо, колись Сейзед уже читав саме цей уривок з біографії Геленнтіона: він проглядав багато старих записів у пошуках згадок про релігії. Та він би просто не здогадався, що цей уривок розповідає про Героя Віків — постать із террісійських переказів, якій хленнійці дали інше ім’я своєю мовою.
— Так… — повільно промовив він. — Добре, Тіндвіл. Дуже добре.
Він поклав свою долоню на руку жінки.
— Можливо, — відповіла вона, — хоча нічого нового ми не дізналися.
— Так, але, на мою думку, потрібно уважніше дивитися на формулювання, — зауважив Сейзед. — Релігії зазвичай добирають слова дуже ретельно.
— Особливо у пророцтвах, — нахмурилась Тіндвіл.
Вона не любила речей, пов’язаних із марновірством та забобонами.
— Я вважав, що ти відмовилась від своїх упереджень, враховуючи справу, якою ми зараз займаємося.
— Я просто збираю інформацію, — промовила террісійка. — Заради того, що це знання може нам розповісти про минуле та про людей. І я не просто так зайнялась вивченням історії, а не теології. Мені не до душі увічнення брехні.
— То от, значить, що ти думаєш про вивчення мною релігій? — весело спитав він.
Тіндвіл поглянула на нього.
— Якоюсь мірою, — визнала вона. — Як ти можеш учити людей чекати на зустріч із богами смерті, Сейзеде? Ці релігії мало доброго принесли людям, а їхні пророцтва — це пил, який розвіяв вітер.