— Релігії — це вияв надії, — нагадав Сейзед. — І ця надія робить людей сильнішими.
— Значить, ти не віриш? Ти просто даєш людям об’єкт віри, привід обманюватися?
— Я б так не сказав.
— Отже, ти вважаєш, що боги, знання про яких ти несеш у світ, справді існують?
— Я… я гадаю, що вони заслуговують на те, аби про них не забували.
— А пророцтва їхні? — не вгавала Тіндвіл. — Я бачу в тому, чим ми займаємося, наукову цінність — ми витягуємо на світло факти минулого, які можуть допомогти нам знайти ключ до розв’язання поточних проблем. Але по суті, намагатися вгадати, що буде в майбутньому, — це дурість.
— Я б так не сказав, — заперечив террісієць. — Релігії — це обіцянки, обіцянки про те, що щось за нами спостерігає, скеровує наші дії. Відповідно, пророцтва — це природне продовження надій та бажань народу. Це зовсім не дурість.
— Значить, твій інтерес є винятково академічним? — уточнила жінка.
— Я б це так не охарактеризував.
Тіндвіл уважно поглянула йому в очі та насупилась.
— Ти в це віриш, чи не так? — спитала вона нарешті. — Ти віриш, що ця дівчина — Герой Віків.
— Я ще не вирішив, — відповів Сейзед.
— Як ти взагалі можеш всерйоз розглядати такий варіант, Сейзеде? Ти хіба не бачиш? Надія — це чудово, навіть неймовірно… але ж треба сподіватися на щось справжнє. Якщо будеш увічнювати мрії минулого, то знищиш мрії про майбутнє.
— А якщо мрії минулого варті того, аби їх пам’ятали?
Тіндвіл похитала головою.
— Ти сам подумай, Сейзеде. Які шанси на те, що ми, вивчаючи цей текст, опинимося в одній будівлі з Героєм Віків?
— Якщо йдеться про передбачення, то ніхто не рахує шансів.
Террісійка заплющила очі.
— Сейзеде… Як на мене, релігія — це чудово, і віра — це чудово… але шукати дороговказів у кількох сумнівних фразах — це дурість. Згадай, що трапилося останнього разу, коли хтось вирішив, що знайшов цього Героя. І в підсумку — ми отримали Пана Всевладаря та Останню Імперію.
— Та я все одно сподіватимусь. Якщо ти не віриш у пророцтва, то чому так завзято працюєш над пошуком інформації, яка стосується Безодні та Героя?
— Усе просто, — відповіла Тіндвіл. — Вочевидь, ми зіткнулися з небезпечним явищем, з яким уже стикалися раніше, — і це проблема, яка постійно повторюється, ніби чума, яка, пройшовшись землею, слабне, але потім обов’язково повертається через кілька століть. Древні люди знали про цю небезпеку та володіли інформацією щодо неї. Ця інформація природним чином поступово перетворювалася на легенди, пророцтва та навіть релігії. Отже, в цих старих текстах можуть бути підказки щодо розв’язання нашої поточної проблеми. Тут ідеться не про вгадування, а про дослідження.
Сейзед знову поклав долоню на її руки.
— Гадаю, в цьому питанні ми згоди не дійдемо. Повернімося до роботи. Треба максимально ефективно використати час, який у нас залишився.
— Ми впораємося, — зітхнула Тіндвіл та зібрала волосся в Гульку на потилиці. — Здається, твоя Героїня минулої ночі страшенно перелякала лорда Цетта. Від прислуги за сніданком чула.
— Я теж про це чув.
— Значить, шанси Лютаделя покращилися.
— Так, — відповів Сейзед. — Можливо.
Террісійка насупилася.
— Здається, ти в цьому не впевнений.
— Не знаю, — опустив він очі. — Мені не здається, що відступ Цетта — це добрий знак, Тіндвіл. Щось дуже не так… нам треба закінчити роботу.
Тіндвіл нахилила голову вбік.
— Як швидко?
— Як на мене, ми повинні закінчити сьогодні вночі, — поглянув Сейзед на купу розрізнених аркушів, які стосом були складені на столі.
У цьому стосі було зібрано усі примітки, ідеї та зв’язки — плід їхньої завзятої праці. Це була свого роду книга — посібник з усього, що було сказано в давніх текстах про Героя Віків та Безодню. Добротний документ, навіть надзвичайний, якщо взяти до уваги, скільки часу було витрачено на це дослідження. Так, воно не було досконалим і вичерпним — але це була, певно, найважливіша праця з усіх, які він колись написав.
Хоча він і не розумів, чому він так вважає.
— Сейзеде? — нахмурилась Тіндвіл. — Що це?
Вона потягнулася до стосу аркушів і витягнула один з папірців. Коли террісійка взяла його в руки, Сейзед здивовано побачив, що від цього аркуша відірвано правий нижній куточок.
— Це ти зробив? — спитала вона.
— Ні, — відповів Сейзед, беручи папірець.
Це була копія тексту, переписаного зі стіни в монастирі; на відірваному шматку могло поміститися ціле речення. Відірваного шматка ніде не було видно.
Сейзед поглянув в очі Тіндвіл — вона мала розгублений вигляд. Террісійка пошукала на столі та витягнула іншу копію цього тексту.