— Я хочу, аби він мене обіймав, — тихо промовила Вен, відвертаючись та дивлячись у вікно. — Я хочу, аби він щось мені розповідав, хай навіть я не все розумію з того, що він каже. Просто щоб він був зі мною поруч. Я хочу ставати кращою заради нього.
— Гадаю, це дуже добрий знак, леді Вен.
— Але… — опустила очі дівчина. — Я не підходжу йому, Сейзеде. Він мене боїться.
— Боїться?
— Ну, щонайменше йому зі мною некомфортно. Я бачила, як він дивився на мене, коли я билася тоді, під час атаки на засідання Зібрання. Він відсахнувся від мене, Сейзеде, він був нажаханий.
— За хвилину перед цим він став свідком справжньої кривавої бані, — знизав плечима террісієць. — У цих речах лорд Венчер геть безневинний, леді Вен. Гадаю, це було не через вас — це була звичайна та цілком природна реакція на жах смертей довкола.
— У будь-якому разі, — вела далі Вен, не відриваючи погляду від вікна, — я не хочу, аби він сприймав мене такою. Я хочу бути дівчиною, якої він потребує — дівчиною, яка могла б підтримати його політичні ідеї. Дівчиною, яка вміє бути гарною, коли йому це потрібно, дівчиною, яка зможе втішити його у хвилину розпачу. От тільки це не я. Ти мене вчив, як вдавати з себе аристократку, Сейзе, але ми обоє знаємо, що виходило в мене це страшенно кепсько.
— От тільки лорд Венчер вас покохав якраз за те, що ви були так не схожі на інших жінок. Попри вплив майстра Келсьє, попри ваше переконання, що всі аристократи — це наші вороги, Евенд вас покохав.
— Не треба було дозволяти цього, — ледве чутно промовила Вен. — Треба було навіть не підпускати його до себе, Сейзе, — заради його ж блага. Тоді б він міг закохатися в іншу дівчину. В ту, яка більше йому підходить. В ту, яка не вбиває сотню людей, коли розчаровується в чомусь. В ту, що заслуговує на його кохання.
Сейзед піднявся та підійшов до крісла, в якому сиділа Вен. Він опустився на коліна, щоб їхні голови опинилися на одному рівні, та поклав руку дівчині на плече.
— Ох, дитя… коли ж ви вже припините перейматися через це і просто дозволите собі бути коханою?
— Це не так уже й просто, — похитала головою Вен.
— Мало що у цьому світі дається просто. Та я вам от що скажу, леді Вен. Кохання — це річка, якій треба дозволити текти в обидва боки. Якщо ж цього не стається, то, як на мене, це несправжнє кохання. Це, значить, щось інше. Можливо, закоханість? У будь-якому разі існують люди, які готові швидко зробити з себе мучеників. Ми тримаємося осторонь, ми спостерігаємо, вважаючи, що наше невтручання — це правильна стратегія. Ми боїмося болю — і свого, й інших людей.
Сейзед стиснув плече дівчини.
— Та хіба це кохання? — продовжував він. — Хіба це кохання — вважати, що вам немає місця поруч з Елендом? Чи, може, кохання — це дати йому самому вирішити?
— А якщо я йому не підходжу? — тихо спитала Вен.
— Ви повинні кохати його настільки, щоб довіряти його бажанням, навіть якщо ви з ними не погоджуєтеся. Ви повинні поважати їх — незалежно від того, наскільки неправильними ви їх вважаєте, незалежно від того, наскільки невдалими ви вважаєте його рішення, ви повинні поважати його бажання ухвалювати ці рішення. Навіть якщо одне з цих рішень — кохати вас.
Вен злегка усміхнулась, але тривожний вираз із її обличчя не зник.
— А якщо є хтось інший? — дуже повільно промовила вона. — Для мене?
«Ох…»
Дівчина негайно напружилась.
— Ти не повинен нічого розповідати про це Евенду.
— Не розповім, — пообіцяв Сейзед. — І хто ж цей інший?
Вен знизала плечима.
— Просто… хтось більш схожий на мене. Чоловік, з яким я справді могла би бути.
— Ви його кохаєте?
— Він могутній, — ухилилась від відповіді дівчина. — Він нагадує мені Келсьє.
«Значить, є ще один з-імпи-народжений», — подумав Сейзед.
Він знав, що в цьому питанні повинен залишатися неупередженим. Він нічого не знав про того, другого, аби скласти якесь судження — до того ж хранителі повинні були давати інформацію, а не поради.
Та Сейзед ніколи особливо цього правила не дотримувався. Так, він не знав другого з-імли-народженого, зате він знав Еленда Венчера.
— Дитино, — промовив він, — Еленд — один з найкращих людей, яких я знаю, та й ви стали набагато щасливішою, відколи ви разом.
— Але він — перший чоловік, якого я покохала, — тихо заперечила Вен. — Звідки мені знати, що я не помилилась? Хіба я не повинна приділити більше уваги тому, хто краще мені підходить?
— Я не знаю, леді Вен. Я справді не знаю. Я вас попередив, що не дуже знаюся на цій темі. Та чи ви справді сподіваєтеся знайти когось кращого за лорда Еленда?