Евенд посміхнувся.
— Тобі б книгу колись написати, Сейзеде. Це найглибше пояснення, яке я чув у своєму житті.
Сейзед зашарівся й покосився на стос паперів на своєму письмовому столі. Може, це і буде його спадщина? Террісієць не був певен, чи ці записи такі вже глибокі, але наразі вони були втіленням найбільш завзятої його спроби створити щось оригінальне. Звичайно, великою мірою ці аркуші містили цитати або посилання на інші тексти, але власних думок і приміток там також вистачало.
— Отже, — зітхнув Еленд, — що мені робити?
— З леді Вен? Я б порадив дати їй — і самому собі — трохи більше часу.
— Час нині — велика розкіш, Сейзе.
— А коли було інакше?
— Коли під нашим містом не стояли два війська, — відповів Еленд, — одне з яких очолює тиран з манією величі, а інше — безвідповідальний дурень.
— Так, — повільно відповів террісієць. — Так, гадаю, ви можете мати рацію. Я мушу повернутися до своєї роботи.
Еленд нахмурився.
— До речі, а чим ти зараз займаєшся?
— Тим, що не дуже стосується наших поточних проблем, боюся. Ми з Тіндвіл збираємо та укладаємо згадки про Безодню та Героя Віків.
— Безодня… Вен про неї також казала. Гадаєш, вона справді може повернутися?
— Я вважаю, що вона вже повернулася, лорде Еленде, — відповів Сейзед. — І насправді ніколи й не зникала. На мою думку, Безодня була — і є — імлою.
— Але чому… — пробурмотів Еленд, але зупинив сам себе, піднявши руку. — Я почитаю твої висновки, коли ти закінчиш. Не можна відволікатися зараз. Дякую за пораду, Сейзеде.
«Справжній король», — подумав террісієць.
— Тіндвіл! — гукнув Еленд Венчер. — Можеш увійти! Сейзеде, гарного дня.
Еленд обернувся до дверей — вони повільно відчинилися, й увійшла Тіндвіл, щосили намагаючись приховати своє зніяковіння.
— Звідки ви знали, що я за дверима? — спитала вона.
— Вгадав, — відповів колишній король. — Ти точнісінько як Вен. Словом, гарного вам дня.
Він вийшов, а Тіндвіл, насупившись, поглянула на Сейзеда.
— Ти справді добре з ним попрацювала, — зауважив він.
— Навіть занадто добре. Я справді вважаю, що якби містячи залишили його на троні, він би знайшов спосіб врятувати місто. Сідаймо за роботу — цього разу я справді попросила принести сніданок, тому ми мусимо зробити якомога більше, поки його доставлять.
Сейзед кивнув, усівся у своє крісло та взяв перо. Та раптом він виявив, що ніяк не може зосередитися. У думках він постійно повертався до Вен та Евенда. Він не знав, чому для нього настільки важливо, аби ці двоє залишалися разом. Можливо, просто тому, що вони були його друзями, і він бажав їм щастя?
Або, може, не тільки тому. Вони були найкращими людьми в Лютаделі — найпотужніша з-імли-народжена зі скаа та найблагородніший лідер з-поміж аристократів. Вони одне одного потребували, а Остання Імперія потребувала їх обох.
А ще це його дослідження… У більшості террісійських пророцтв використовувався особливий, тендерно нейтральний займенник. У текстах вживався займенник «воно», хоча на сучасні мови його перекладали як «він». От тільки в цих древніх текстах це «він» насправді могло означати «вона». Якщо Вен справді була Героєм Віків…
«Треба якось вивести їх із міста, — подумав раптом Сейзед. — Їм не можна залишатися тут, коли Лютадель впаде».
Він відклав свої записи вбік і негайно почав писати низку листів.
46
І це не те саме.
Бриз міг зачути запах інтриги ще за дві вулиці. На відміну від більшості своїх колег-злодіїв, він не ріс у злиднях і не був змушений жити зі злочинцями. Виріс він у набагато безжальнішому місці — в аристократичному маєтку. На щастя, інші члени команди не ставилися до нього якось особливо через його благородне походження.
Звичайно, тому, що не знали про нього.
Завдяки своєму вихованню він володів певним розумінням речей, про які навряд чи знали інші злодії-скаа, хай які б вони не були вправні. Інтриги скаа мали радше жорстокий характер — вони стосувалися життя або смерті. Ти міг зрадити свою ватагу або заради грошей, або заради влади, або щоб захистити себе.
При дворі аристократів інтрига була більш абстрактним поняттям. Зради ці зазвичай не закінчувалися смертю однієї зі сторін, але наслідки їх відчувало ще не одне покоління. За великим рахунком, це була просто гра — настільки заплутана, що молодому Бризу в порівнянні з нею навіть неприхована жорстокість злочинного світу скаа здалася повівом свіжого повітря.