Вен розплющила очі й подивилась на короля.
— Вони просто роблять те, що правильно.
Еленд усміхнувся, поцілував маківку дівчини та знову відкинувся в кріслі.
Так вони й сиділи якийсь час у зігрітій сонцем кімнатці, ні про що не думаючи.
— Одного разу він урятував мені життя, — сказав раптом Еленд.
— Хто? — здивовано спитала Вен. — Келсьє?
Король кивнув.
— Того дня, коли спіймали Страшка та ОрСеура, того дня, коли Келсьє помер. На площі зав’язалася битва — Гем із загоном солдатів намагалися відбити полонених.
— Я там була, — сказала Вен. — Ми з Бризом і Доксом ховалися в одному з провулків.
— Справді? — дещо здивовано спитав Еленд. — Бо я там тебе шукав. Гадав, вони тебе арештували разом із твоїм «дядечком» ОрСеуром, і намагався пробитися до кліток, аби тебе врятувати.
— Що-що ти зробив?! Еленде, там на площі була справжня бійня! Заради Пана Всевладаря, там був інквізитор!
— Я знаю, — зі слабкою усмішкою відповів Еленд. — Інквізитор якраз був одним із тих двох, що намагалися мене вбити. Він уже замахнувся своєю сокирою. А тоді з’явився Келсьє. Він врізався в інквізитора, і той упав на землю.
— Мабуть, збіг, — промовила дівчина.
— Ні, — тихо сказав Еленд. — Це було навмисне, Вен. І поки він бився з інквізитором, то не відводив від мене очей. І цей випадок мені просто спокою не дає; усі кажуть, що Келсьє аристократів ненавидів навіть сильніше, ніж Докс.
— Він… незадовго до смерті, гадаю, почав змінюватися.
— І настільки змінився, що ризикував своїм життям заради якогось випадкового вельможі?
— Він знав, що я тебе кохаю, — ледве помітно усміхнувшись, сказала Вен. — Виходить, зрештою усвідомлення цього виявилося сильнішим за ненависть.
— Я не знав… — промовив король і обірвав себе на півслові, бо Вен обернулась на якийсь звук.
З-за дверей було чути кроки. Дівчина ледве встигла сісти — і вже за мить у кімнату зазирнув Гем. Побачивши Вен, що сиділа на колінах у короля, він зупинився.
— Ой, — позадкував Гем. — Вибачте.
— Ні, стривай, — гукнула його дівчина.
Голова Гема знову з’явилась у дверному отворі.
— Я зовсім забула, чого взагалі до тебе прийшла, — звернулася Вен до Евенда. — Мені новий пакунок від Теріона сьогодні прийшов.
— Ще один? — здивувався Евенд. — Вен, коли ти вже заспокоїшся?
— Я не можу дозволити собі здатися, — відповіла вона.
— Ну не може ж він бути настільки важливим, чи не так? — спитав король. — Ну тобто, якщо всі давно забули, для чого цей метал, можливо, він не дуже потужний?
— Може бути, — кивнула дівчина, — а може бути й так, що він був настільки неймовірно потужним, що Міністерство дуже сильно постаралось, аби він залишався таємницею.
Піднявшись, Вен дістала з кишені капшук із металевим пилом і тонкий зливок. Зливок вона віддала Евенду, який зручно вмостився у м’якому кріслі.
Сріблястий та блискучий — як алюміній, з якого його було зроблено, — цей метал здавався занадто легким, аби бути справжнім. Будь-який алломант, що випадково запалював алюміній, швидко втрачав також запаси інших металів і ставав безсильним. Сталеве Міністерство тримало існування алюмінію в таємниці; Вен дізналася про нього тієї ночі, коли її спіймали інквізитори, тієї ночі, коли вона вбила Пана Всевладаря.
Вони ніколи так і дізналися, з яким металом треба плавити алюміній, аби той набув алломантичних якостей. Алломантичні метали завжди йдуть парами: залізо та сталь, олово та п’ютер, мідь і бронза, цинк і латунь. Алюміній і… щось іще. Вона сподівалася, що щось потужне. Атію в неї більше не залишилося. Їй потрібна була перевага над суперниками.
Евенд зітхнув і віддав зливок дівчині.
— Останнього разу, коли ти спробувала запалити один із цих твоїх сплавів, то злягла у ліжко на два дні. Вен, я тоді так перелякався…
— Убити воно мене не може, — відповіла дівчина. — Келсьє казав, що якщо запалиш поганий сплав, найгірше, що станеться, — захворієш.
Евенд похитав головою.
— Іноді навіть Келсьє помилявся, Вен. Хіба ж не ти розповідала, що він не розумів, як діє бронза?
У його словах була така щира турбота, що Вен ледве не відмовилась від свого наміру. Але…
Якщо їх атакує військо Страффа, Еленд загине. Скаа, що живуть у місті, можливо, й виживуть — який дурень буде влаштовувати різанину в такому прибутковому місті? Але короля однозначно стратять. Вона, звісно, не може зупинити цілу армію, та й у приготуваннях до бою допомогти нічим не може.
Зате вона знала алломантію. І що краще вона нею оволодіє, то краще вона зможе захистити коханого чоловіка.