«А будь ти проклятий, Келсьє», — подумав він і штовхнув двері.
Сейзед здивовано відірвав погляд від столу. В кімнаті майже не було меблів — лише кілька крісел і дві лампи.
— Ви рано, лорде Бризе, — промовив террісієць, поспішно підіймаючись.
— Ну звісно, — різко відповів той. — Я хотів переконатися, що це не пастка або щось у цьому роді. Це ж не пастка, вірно? — уточнив він після короткої паузи.
— Пастка? — здивувався Сейзед. — Ви про що?
— Ой, тільки не треба мені тут виставу показувати. Це ж не звичайна зустріч.
Сейзед трохи засмутився.
— А що… це аж настільки очевидно?
Бриз сів, поклавши собі на ноги свій ціпок і красномовно поглянув на Сейзеда, «гамуючи» його, роблячи при цьому трохи впевненішим у власних силах.
— Ти допоміг нам скинути Пана Всевладаря, мій любий друже, але хитрості тобі бракує.
— Перепрошую, — теж сів террісієць. — Я просто хотів швидко зустрітися, аби обговорити певні… чутливі теми.
— В такому разі я рекомендував би тобі відпустити вартових, — порадив Бриз. — Вони тільки увагу привертають. Також не завадить запалити ще кілька ламп і розпорядитися, аби нам принесли їсти й пити. Якщо раптом зазирне Евенд… я ж так розумію, ми від Евенда ховаємося?
— Так.
— Ну так от, якщо він сюди зазирне та побачить, як ми тут підозріло сидимо в темряві й про щось говоримо, він точно вирішить, що ми щось задумали. Що особливіший привід зібратися, то більш природний вигляд ми повинні мати.
— Зрозуміло, — відповів Сейзед. — Дякую.
Відчинилися двері й у кімнату увійшов Кривоніг. Він поглянув на Бриза, потім — на Сейзеда. Бриз також поглянув на Сейзеда — ані натяку на здивування. Значить, Кривонога теж було запрошено.
— Відпусти охорону, — буркнув Кривоніг.
— Слухаюся, лорде Кладенте, — відповів террісієць і пішов до дверей.
Швидко переговоривши з солдатами, він повернувся. Щойно Сейзед усівся на місце, у дверях з’явилася голова Гема — він з підозрою оглянув присутніх.
— Стривай, а скільки людей має прийти на цю зустріч? — поцікавився Бриз.
Террісієць жестом запросив Гема сідати.
— Усі найбільш… досвідчені члени команди, — відповів він.
— Тобто усі, крім Евенда із Вен.
— Лорда Лишветрода я теж не запросив, — заперечив Сейзед.
«Так, але ми не від Страшка ховаємося».
Гем нерішуче зайняв своє місце, запитально глянувши при цьому на Бриза.
— Отже… з якої саме причини ми зібралися в таємниці від нашої з-імли-народженої та нашого короля?..
— Уже не короля, — пролунав з дверей чийсь голос.
До кімнати увійшов Доксон.
— Взагалі-то можна стверджувати, що Евенд більше не є лідером нашої команди. Він став ним завдяки збігу обставин, як і опинився на троні, — додав він.
Гем почервонів.
— Я знаю, Доксе, що ти його не любиш, але я тут не для того, аби обговорювати державну зраду.
— Про яку державну зраду може йтися, коли трон не в його руках, як і держава? — промовив Доксон, займаючи своє місце. — Що ми збираємося робити далі? Залишитися тут і стати його слугами? Евенду ми не потрібні. Можливо, настав час запропонувати наші послуги лорду Пенроду?
— Пенрод — також аристократ, — нагадав Гем. — Тільки не кажи мені, що він тобі подобається більше, ніж Евенд Венчер.
Доксон негучно гупнув кулаком по поверхні столу.
— Не в тому справа, хто мені подобається, а хто — ні, Геме. А в тому, що ми повинні втримати королівство, яке залишив нам Келсьє! Ми тут цілих півтора року це все лайно розгрібали! Хочеш, аби вся наша робота зійшла на пси?
— Будь ласка, панове… — безуспішно спробував втрутитися у їхню суперечку Сейзед.
— Робота, Доксе? — ще сильніше розчервонівся Гем. — А яку ти роботу зробив? Щось я не дуже бачив, аби ти працював, — лише сидиш і скиглиш кожного разу, як хтось пропонує план дій.
— Скиглю? — обурився Доксон. — Ти хоч знаєш, скільки я бюрократичної роботи виконав, аби це місто не сконало саме, без допомоги загарбників? А ти чим займався, Геме? Приймати командування армією ти відмовився. Усе, що ти робиш, — випиваєш і тренуєшся зі своїми друзями!
«Досить, — подумав Бриз, „пригамовуючи“ їх. — Ми такими темпами самі себе попередушимо, перш ніж нас встигне стратити Страфф».
Доксон раптом відкинувся на спинку крісла, з презирством махнувши рукою на Гема, який досі сидів червоний, мов буряк. Сейзед чекав, вочевидь, засмучений їхньою сваркою. Бриз «притамував» його невпевненість.