«Ти тут за головного, Сейзеде. Розкажи нам, навіщо ми зібралися».
— Будь ласка, — почав террісієць, — я вас тут зібрав не для того, аби ми сперечалися. Я розумію, всі ми зараз напружені — нічого дивного, враховуючи обставини.
— Пенрод збирається здати місто Страффу, — сказав Гем.
— Але це краще, ніж дозволити йому всіх нас вирізати до ноги, — заперечив Доксон.
— Взагалі-то, — втрутився Бриз, — я не вважаю, що нам слід хвилюватися щодо того, що Страфф нас уб’є.
— Ні? — нахмурився Доксон. — У тебе є якась інформація, якою ти з нами не поділився, Бризе?
— Та вгамуйся ти, Доксе, — зі злістю процідив Гем крізь зуби. — Ти завжди заздрив, що після смерті Кела не став головним. Саме тому тобі ніколи й не подобався Евенд, чи не так?
Доксон миттю почервонів, і Бриз зітхнув, посилаючи на них обох потужну хвилю «гамування». Вони аж підстрибнули на місці, ніби вжалені, хоча відчуття насправді були геть протилежні. Їхні палючі емоції раптом поступилися місцем байдужості та заціпенінню.
Вони обернули свої погляди до Бриза.
— Так, — визнав він, — звичайно, я вас «гамую». Чесно сказати, я знав, що Гем трохи нестриманий, але ти, Доксоне?
Той відкинувся на спинку крісла та потер чоло.
— Припиняй, Бризе, — промовив він після паузи. — Я триматиму язик за зубами.
Гем просто пробуркотів щось у відповідь і поклав на стіл руку. За ними шоковано спостерігав Сейзед.
«Ось такі вони — загнані в кут чоловіки, мій любий друже-террісійцю, — подумав Бриз. — Ось що трапляється, коли вони втрачають надію. Можливо, перед солдатами вони ще можуть тримати обличчя, але в товаристві друзів…»
Оскільки Сейзед був террісійцем, усе його життя минало під акомпанемент втрат і гніту. Та ці чоловіки, включно з самим Бризом, звикли до успіху. Навіть коли співвідношення сил було не на їхню користь, вони не втрачали впевненості. Це були люди тієї породи, які могли піти у бій проти бога та сподіватися перемогти. Але програвати вони не вміли. Хоча хто вміє, якщо поразка означає смерть?
— Військо Страффа готується зніматися з місця, — нарешті сказав Кривоніг. — Вони намагаються діяти непомітно, але певні ознаки вказують на це.
— Отже, він штурмуватиме місто, — зітхнув Доксон. — Мої люди у маєтку Пенрода кажуть, що Зібрання закидує Страффа листами, ледве не благаючи його просто увійти з військами у Лютадель.
— Він не стане брати місто штурмом, — заперечив Кривоніг. — Принаймні якщо він не дурень.
— Звісно, бо він боїться Вен, — промовив Бриз. — І не схоже, що у Страффа є власний з-імли-народжений, який би його захистив. Якщо він припхається до Лютаделя, то сумніваюся, що він зможе уникнути того, аби вона перерізала йому горлянку. А значить, він діятиме інакше.
Доксон нахмурився та поглянув на Гема, той лише знизав плечима.
— Насправді все простіше простого, — знову заговорив гамівник, постукуючи по столу дуельним ціпком. — Навіть я розгадав його план.
Кривоніг фиркнув, почувши це.
— Якщо Страфф вдасть, ніби він відступає, — вів далі Бриз, — то колоси цілком можуть захопити Лютадель замість нього. Вони занадто тупі, аби передбачити загрозу такого маневру.
— Якщо Страфф відступить, — підтакнув Кривоніг, — Жастес не зможе втримати їх від того, аби напасти на місто.
Доксон закліпав очима.
— Але ж вони…
— Влаштують різанину? — сказав замість нього генерал. — Так. Багатші райони міста вони просто рознесуть по камінчику, при цьому, найімовірніше, убивши більшість міської аристократії.
— Знищивши людей, з якими Страфф вимушений був — проти його волі, знаючи характер цього чоловіка — співпрацювати, — докинув Бриз. — А ще існує велика імовірність, що ці тварюки вб’ють Вен. Ви собі можете уявити обставини, за яких вона б не брала участі у битві, якщо до міста вдеруться колоси?
Усі присутні замовчали.
— Але це ніяк не допоможе Страффу захопити місто, — сказав Доксон. — Йому все одно доведеться битися з колосами.
— Так, — скривився Кривоніг. — Але колоси, найпевніше, виламають бодай одну з міських брам, я вже мовчу про те, що вони знищать чимало будинків, а значить, Страфф матиме достатньо оперативного простору для атаки на послабленого ворога. До того ж стратеги з колосів ніякі — вони навряд чи зуміють скористатися перевагою, яку дають стіни міста. Страфф не міг і мріяти про зручнішого суперника.
— Його вважатимуть визволителем, — ледве чутно промовив Бриз. — Якщо він повернеться у правильний час — після того, як колоси увірвуться до міста й розгромлять військо, і до того, як вони встигнуть завдати серйозної шкоди району, де мешкають скаа, — тоді він зможе звільнити людей і проголосити себе їхнім захисником, а не завойовником. І, знаючи настрої людей, гадаю, вони зустрічатимуть його з радістю. Зараз потужного лідера вони прагнуть більше, ніж грошей у своїх гаманцях та якихось там прав у Зібранні.