Поки усі замислилися над його словами, сам гамівник уважно дивився на Сейзеда — той сидів мовчки. Террісієць майже нічого не казав, відколи вони зібралися… яку він гру веде? Навіщо він зібрав команду? Невже він настільки добре розуміє ситуацію, що збагнув, що їм просто потрібна чесна розмова — без Евенда з його сентенціями про мораль, які тільки сильніше усе заплутували.
— Ми могли би просто віддати його Страффу, — нарешті заговорив Доксон. — Місто, я маю на увазі. Ми можемо пообіцяти йому, що Вен не втручатиметься. Якщо все одно все йде до цього…
— Доксе, — тихо перебив його Гем, — що б сказав Кел, якби почув, що ти таке говориш?
— Ми також можемо віддати місто Жастесу Лекалу, — запропонував Бриз. — Його принаймні можна спробувати переконати гідно поводитися зі скаа.
— І впустити в Лютадель двадцять тисяч колосів? — перепитав Гем. — Бризе, ти колись бачив, на що здатні ці потвори?
Доксон знову негучно вдарив по столу.
— Ми лише пропонуємо варіанти, Геме. А що нам іще залишається?
— Битися, — відповів замість нього генерал. — І померти.
У кімнаті знову запанувала тиша.
— А ти вмієш будь-яку розмову в глухий кут завести, друже, — озвався після довгої паузи гамівник.
— Хтось повинен був це сказати, — пробурмотів Кривоніг. — Немає сенсу більше себе обманювати. Битву нам не виграти — а все так чи інакше закінчиться битвою. Місто штурмуватимуть. А ми його захищатимемо. І програємо. Ви поцікавитеся, мовляв, може нам варто здатися? Ні, ми цього не зробимо. Кел не дозволив би нам здатися, і ми собі теж не дозволимо. Ми будемо битися — і помремо гідно. А потім місто згорить — але ми своє вже зробимо. Пан Всевладар пригнічував нас тисячу років, але тепер ми — скаа — маємо гордість. Ми будемо битися. Ми будемо опиратися. І помремо.
— Ну і навіщо тоді все це було? — не стримався Гем. — Навіщо ми руйнували Останню Імперію? Навіщо вбивали Пана Всевладаря? Навіщо взагалі було щось робити, якщо все закінчиться ось так? Усіма домініями керують тирани, Лютадель — знищений, наша команда — мертва.
— Для того, — тихо промовив Сейзед, — що хтось повинен був почати. Поки правив Пан Всевладар, суспільство не могло прогресувати. Так, він підтримував стабільність в імперії, але ця стабільність була гнітючою. Мода на одяг не мінялася цілу тисячу років, аристократи завжди намагалися відповідати ідеалам Пана Всевладаря. Архітектура та наука переживали застій, оскільки Пан Всевладар терпіти не міг змін та винаходів. А скаа не могли бути вільними, бо він не хотів звільняти їх. От тільки убивши його, ми не дали свободу нашому народові, друзі мої. Це може зробити лише час. Можливо, на це підуть цілі століття — століття боротьби, зростання та навчання. А на початку, на жаль — і це неминуче — все буде дуже складно. Гірше, ніж було за правління Пана Всевладаря.
— А ми здохнемо ні за цапову душу, — додав, скривившись, Гем.
— Ні, — промовив Сейзед. — Ми помремо не марно, лорде Геммонде. Своєю смертю ми доведемо, що існують скаа, які не схилили голови та не відступили. Це дуже важливий прецедент, на мою думку. Саме такі приклади надихають нас в історіях і легендах. Якщо скаа взагалі збираються колись керувати собою, їм потрібні будуть жертви, в яких вони бачитимуть мотивацію. Жертви на кшталт тієї, що приніс сам Уцілілий.
Вони усі вкотре замовчали.
— Бризе, — тихо попросив Гем, — я б зараз не відмовився від дещиці впевненості.
— Звісно, — сказав Бриз, обережно «притамувавши» його тривогу та страх.
З обличчя Гема майже одразу зійшла блідість, він сів рівніше. Для балансу гамівник проробив ті самі маніпуляції з рештою команди.
— Як давно ти про це знаєш? — спитав террісійця Доксон.
— Та ось лише недавно дізнався, лорде Доксоне, — просто відповів Сейзед.
— Але ти не міг знати, що Страфф вирішить відвести війська і віддати нас на розтерзання колосам. Це тільки Кривоніг зрозумів.
— Моя інформація була доволі загальною, лорде Бризе, — спокійно пояснив террісієць. — Вона не була пов’язана конкретно з колосами. Я вже протягом деякого часу розумів, що місто впаде. Якщо чесно, я глибоко вражений зусиллями, які ви докладаєте. Як на мене, Лютадель давно вже повинні були захопити. Ви зробили велику справу — пам’ять про цей вчинок житиме багато століть.