Він проводив у цій таємній залі багато часу, певно, він збудував її так, аби це місце нагадувало йому про батьківщину. Зала мала дах склепінням, стіни, вкриті сріблястими розписами, та підлогу з металевою мозаїкою. Не звертаючи на це все уваги, дівчина пройшла просто до центрального архітектурного елемента приміщення — невеликої кам’яної будівлі посеред більшої зали. Саме тут Келсьє та його дружину утримували багато років тому, після його першої спроби пограбувати Пана Всевладаря. Мару убили в Проваллях. Та Келсьє уцілів.
Саме тут, саме в цій залі Вен уперше зіткнулася з інквізитором — і ледве не загинула. Саме сюди вона й прийшла через кілька місяців, уперше спробувавши вбити Пана Всевладаря. Того разу вона теж зазнала невдачі.
Дівчина увійшла до маленької будівлі всередині зали. В ній була лише одна кімната. Підлога її була зірвана людьми Евенда — вони шукали тут атій. Але на стінах досі висіли трофеї, які залишилися від Пана Всевладаря. Вен підняла свій ліхтар і подивилась на них.
Килими. Хутра. Маленька дерев’яна флейта. Атрибути культури його народу, атрибути культури Террісу тисячу років тому. Чому він побудував нове місто — Лютадель — тут, на півдні, коли його батьківщина — і Джерело Вознесіння — була на півночі? Вен цього ніколи так і не розуміла.
Можливо, він просто ухвалив таке рішення. Рашек, Пан Всевладар, теж був змушений ухвалювати рішення. Він міг залишитися тим, ким і був раніше, — звичайним селянином. Він міг прожити щасливе життя серед свого народу. Та він вирішив стати чимось набагато більшим. І заради цього він вчиняв жахливі звірства. Та чи могла вона його звинувачувати за те, що він зробив цей вибір? Він став тим, чим він, на його думку, повинен був стати.
Її рішення здавалося значно приземленішим, але вона знала, що не має права навіть думати про Джерело Вознесіння та захист Лютаделя, поки вона не збагне, хто вона така, і чого вона хоче. Та коли вона подумала про Джерело, перебуваючи у тому самому приміщенні, де Рашек провів стільки часу, нав’язливе гупання у голові зробилося іще більш гучним — таким, як ніколи до того.
Вен мусила вирішити. Еленд був чоловіком, з яким вона хотіла бути. Він означав для неї мир. Щастя. З іншого боку, Зейн був втіленням того, чим вона повинна була стати. Заради спільного блага.
У палаці Пана Всевладаря вона відповідей на свої запитання не знайшла. Трохи згодом розчарована Вен, так і не зрозумівши, навіщо вона взагалі сюди припхалася, знову вийшла в імлу.
Зейн прокинувся від того, що хтось бив у певному ритмі по жердках намету. Відреагував з-імли-народжений миттєво.
Він запалив сталь і п’ютер. Зейн завжди ковтав шматочок перед тим, як лягти спати. Він знав, що ця звичка рано чи пізно призведе до його смерті від отруєння металом. Та, на думку Зейна, краще було померти колись, аніж сьогодні.
Він вистрибнув зі своєї койки, жбурнувши ковдрою в бік входу до намету, який хтось відгортав. У темряві майже нічого не було видно. Підскочивши, він почув звук різання. Хтось різав стінку його намету.
— Убий їх! — прокричав Бог у його в голові.
Зейн упав на землю та схопив жменю монет з миски під своїм ліжком. Крутнувшись на місці та кинувши їх розсипом, з-імли-народжений почув здивовані крики.
Він «штовхнув». Монети з тягучим звуком пробивали тканину намету та летіли далі.
Нападники почали кричати.
Зейн присів, мовчки чекав, поки впаде намет. Хтось тріпався у полотні праворуч від нього. 3-імли-народжений кинув кілька монет і з задоволенням почув болісні стогони. Намет завалився остаточно, накривши його ковдрою, і Зейн почув кроки тих, хто тікав.
Він зітхнув, розслабився та, розітнувши кинджалом тканину, виліз з-під намету. Ніч була імлиста. Сьогодні він ліг спати пізніше, ніж зазвичай — зараз, певно, близько півночі. Все одно час вставати.
Він пройшов по намету туди, де вгадувалися обриси койки, і вирізав шматок тканини, дістав з-під завалів свої флакони з металами, які зберігалися у спеціальній кишені. Він випив вміст флаконів, і олово освітило усе довкола. Довкола залишків його намету лежали четверо мертвих або присмертних солдатів. Звичайно, їх підіслав Страфф. Вони напали пізніше, ніж Зейн очікував.
«Страфф довіряє мені більше, ніж я вважав», — подумав з-імли-народжений.