«Ідіотка!» — подумала Вен.
ОрСеур — або ж ТенСун, як його називав Зейн — змусив її підозрювати всіх, окрім себе самого. Що з нею не так? Вона ж зазвичай зрадників за кілометр відчувала, вона добре помічала нещирість. Як вона могла не помітити, що з її кандрою щось не так?
Зейн почав наближатися. Вен чекала, стоячи на колінах.
«Ти слабка, — казала вона собі. — Здавайся слабкою, зроби так, аби він дав тобі спокій, намагайся…»
— «Пригамувати» мене не вийде, — тихо сказав Зейн, схопивши її за вилог сорочки, піднявши, а потім знову кинувши на підлогу.
Під нею від удару розбризкалась на всі боки імла. Вен придушила крик болю.
«Якщо прийдуть вартові, він їх уб’є. Якщо прийде Еленд…»
Вона мусила зберігати мовчання, навіть коли Зейн ударив її у поранений бік.
Вен лише застогнала, очі її наповнилися слізьми.
— Ти могла врятувати мене, — подивився він на неї згори вниз. — Я хотів піти з тобою. І що тепер залишилось? Нічого. Нічого, крім наказів Страффа.
Кожне слово він супроводжував ударом ноги.
«Залишайся маленькою, — вмовляла вона себе крізь спалахи болю, — і тоді нарешті він відчепиться від тебе…»
Але відтоді, як вона так перед кимось плазувала, минуло вже багато часу. Дні, коли вона принижувалась перед Кеймоном та Ріном давно перетворилися на імлисті тіні, що розтанули у сяйві Евенда та Келсьє. Зейн ударив її ще раз, і Вен відчула, як у ній закипає лють.
Він підняв ногу цілячись в обличчя дівчині, але вона ухилилася. Коли його нога полетіла вниз, Вен кинулась назад крізь імлу, «відштовхнувшись» від дверних петель. Вона миттю розвогнила п’ютер і ривком підняла себе на ноги. Імла заповнила кімнату вже до колін.
Дівчина поглянула на Зейна — той дивився на неї з похмурим виразом обличчя. Вона кинулась уперед, але він рухався швидше — та ще й бачив її дії наперед — тому швидко перекрив їй шлях до балкона. Хоча це б навряд чи їй допомогло — завдяки атію він усе одно легко б її наздогнав.
Усе було так, як коли він минулого разу атакував її з атієм, — тільки гірше. Тоді вона могла повірити — хай хоча б на трошечки — що це вони насправді тренуються. Не вороги, хоча й не друзі. Вона тоді навіть не припускала, що він хоче її вбити.
Але цього разу ілюзій не було. Погляд Зейна був темний, безжальний — як дві ночі тому, коли він убивав солдатів Цетта.
Вен була за крок від смерті.
Вона давно вже не відчувала такого потужного страху. Але зараз вона бачила, відчувала, чула його запах на собі, задкуючи від Зейна, який невблаганно наближався. Вона зрозуміла, що означає битися із з-імли-народженим — певно, так само почувалися ті нещасні солдати, яких вона вбила. Опиратися сенсу не було. Жодних шансів.
«Ні, — сказала дівчина сама собі, тримаючись за бік. — Еленд не відступив перед Страффом. У нього навіть немає алломантичних сил — а він увійшов просто в табір колосів. Я можу з цим впоратися».
Вен з криком кинулася до ТенСуна. Пес налякано позадкував, але марно — Зейн її знову випередив. Він ударив її плечем, а тоді вихопив кинджал і широким рухом черкнув їй по щоці. Надзвичайно точний поріз. Ідеальний. Досконала копія шраму на іншій щоці, який залишився їй на пам’ять про бій з іншою з-імли-народженою на ім’я Шан Еларіель понад рік тому.
Вен зчепила зуби та, падаючи, запалила залізо. Вона «притягнула» капшук зі столу, і за мить монети дзенькнули у її руці. Вдарившись боком об підлогу, вона, спершись на другу руку, скочила на рівні ноги. Висипала монети з капшука собі в руку та підняла їх у бік Зейна.
З її підборіддя крапала кров. Вона жбурнула монети у суперника. Зейн легко «відштовхнув» їх.
Вен посміхнулась та, «штовхнувши», запалила дюралюміній. Монети рвонули вперед, і вітерець від їхнього раптового прольоту підняв імлу, оголивши підлогу.
Кімната затремтіла.
І вже наступної миті дівчина влетіла у стіну. Вона впала на підлогу, заскочено хапаючи ротом повітря; перед очима усе попливло. Вен дезорієнтовано роззирнулась на всі боки, ніби здивувалася, що знову була збита з ніг.
— Дюралюміній, — промовив Зейн, не опускаючи руку. — ТенСун мені розповідав. Ми дійшли висновку, що у тебе є якийсь новий метал, за допомогою якого ти можеш дізнатися, чи спалюю я бронзу. Трошки пошукавши, ми знайшли лист від твого металурга, у якому так доречно містилися інструкції з виготовлення дюралюмінію.