Таємниця. Таємниця кандр. Коли вона востаннє спробувала «гамувати» його, вовчур аж завив від болю. Та цього разу вона бачила в його очах дозвіл. Цього було достатньо.
Вона вдарила ТенСуна хвилею «гамування». Він знову завив, але вона «штовхнула» іще сильніше. Нічого не сталося. Зчепивши зуби, дівчина запалила дюралюміній.
Але щось було не так. Вен ніби перебувала у двох місцях одночасно. Вона відчувала ТенСуна, який стояв біля стіни, і відчувала власне тіло, яке тримав Зейн. ТенСун був повністю у її владі. І сама не розуміючи до кінця, як вона зробила це, дівчина наказала йому бігти вперед.
Масивний вовчур врізався у Зейна, збивши його з Вен. Кинджал полетів на підлогу, а Вен, піднявшись на коліна, схопилася за груди та відчула теплу й липку кров. Зейн перекотився підлогою, вочевидь, шокований таким розвитком подій, але швидко піднявся та вдарив ТенСуна ногою.
Захрустіли зламані кістки. Вовчур покотився підлогою просто до Вен. Дівчина, поки він котився, схопила кинджал та, встромивши йому в плече, зробила розріз, після чого почала шукати пальцями у м’язах і сухожиллях. Нарешті її закривавлені руки намацали бажану намистинку. Вен проковтнула її та обернулася до Зейна.
— Зараз побачимо, який ти крутий, — прошипіла вона, запаливши метал.
Довкола Зейна з’явилися десятки атієвих тіней, демонструючи усі його можливі рухи — і всі вони були розмиті. У його очах вона зараз виглядала таким само сплутаним клубком можливих дій. Вони нарешті були в рівних умовах.
Та Зейн обернувся, дивлячись їй просто в очі, і його атієві тіні зникли.
«Це неможливо!» — подумала вона.
ТенСун застогнав, лежачи біля її ніг, і вона зрозуміла, що її запас атію вичерпався. Вона його спалила. Але намистинка була така велика…
— Ти що, справді гадала, що я віддам тобі в руки зброю, за допомогою якої ти можеш мене перемогти? — тихо спитав Зейн. — Ти гадала, що я справді віддам тобі атій?
— Але…
— Це просто свинцева кулька, вкрита тонким шаром атію, — пояснив він. — Ох, ти така довірлива.
Вен позадкувала, відчуваючи, як випаровується її впевненість.
«Заговорюй йому зуби! — подумала дівчина. — Хай спалить увесь свій атій!»
— Мій брат казав, що я нікому не повинна довіряти, — пробурмотіла вона. — Він попереджав, що зрадити мене може хто завгодно.
— Мудрий він був хлопець, — промовив Зейн, стоячи по груди в імлі.
— Та ні, він був дурнем і параноїком. Він зберіг мені життя, але зламав мене.
— Тобто зробив тобі послугу.
Вен кинула погляд на понівечене, залите кров’ю тіло ТенСуна. Кандрі було боляче — це читалося у його погляді. Десь здалека долинала та… глуха пульсація. Вона знову запалила бронзу та повільно перевела погляд на Зейна, який наближався до неї впевненою ходою.
— Ти просто бавився зі мною, — промовила вона. — Ти розсварив нас із Елендом. Ти змусив мене вважати, що він боїться мене, ти змусив мене повірити, що він мене використовує.
— Він тебе й використовував.
— Так, — погодилась Вен. — Але це не має значення — все було не так, як ти про це казав. Еленд мене використовує. Келсьє мене використовував. Ми всі одне одного використовуємо заради любові, підтримки, довіри.
— Довіра тебе вб’є, — хмикнув Зейн.
— Що ж, тоді краще померти.
— Я тобі вірив, — промовив він, зупиняючись біля неї. — А ти мене зрадила.
— Ні, — підняла кинджал дівчина. — Я все-таки врятую тебе — як ти й хотів.
Вона рвонула вперед і завдала удару, але її надія на те, що до цієї миті його атій весь вигорить, виявилась марною. Він зі спокійним виглядом відступив на крок, і її лезо пройшло за волосинку від цілі, але його самого не зачепило.
Вен ще раз ударила з розмаху, та кинджал знову розтяв повітря, ковзнувши по верхівці імли, яка підіймалася дедалі вище.
Зейн легко уникнув і наступної її атаки — він ухилявся від її ударів ще до того, як вона встигала їх завдавати. Лезо кинджала Вен кожного разу проходило там, де він щойно стояв.
«Він рухається занадто швидко», — подумала дівчина.
Бік її аж палав від болю, в голові гупало. Чи то була пульсація від Джерела Вознесіння?..
3-імли-народжений зупинився просто перед нею.
«Я не можу його вдарити, — роздратовано подумала Вен. — Він завжди знає, куди я цілюся, ще до того, як я завдаю удару!»
Вен замислилась.
«Ще до того…»
Зейн відступив до центру кімнати, потім ногою підкинув впущений раніше кинджал у повітря та схопив його. Він знову обернувся до дівчини, за лезом у його руці потягнувся імлистий слід; його щелепи були міцно стиснуті, очі — темні.