«Він знає, куди я цілюся, ще до того, як я завдаю удару».
Вен підняла руку з кинджалом; кров текла її обличчям та з рани на боку, в голові гупали гучні, немовби грім, барабани. Імла тепер сягала дівчині майже до підборіддя.
Вона очистила свої думки. Вона не планувала своєї атаки. Вона не відреагувала, коли Зейн кинувся на неї, замірившись кинджалом. Вона розслабила м’язи та заплющила очі, слухаючи, як наближаються його кроки. Вона відчувала, як довкола неї здіймається імла, стривожена рухом Зейна.
Вен різко розплющила очі. Він замахнувся на неї кинджалом, лезо виблискувало у тьмяному світлі. Дівчина приготувалася атакувати, але не думала про сам удар — вона просто вирішила покладатися на реакцію свого тіла.
А ще вона дуже-дуже уважно спостерігала за Зейном.
Він злегка зсунувся ліворуч, піднявши вільну руку, ніби бажаючи щось схопити.
«Ось воно!» — подумала Вен, негайно вивернувшись праворуч, атакувавши не туди, куди природно було б очікувати.
Дівчина трохи викрутила руку — і кинджал у ній.
Вона збиралася атакувати зліва, як і передбачав атій Зейна. Але, відреагувавши на цей рух, Зейн сам підказав їй, що вона повинна зробити. Він дозволив їй зазирнути у майбутнє. А якщо вона могла це майбутнє побачити, значить, вона могла його і змінити.
3-імли-народжені зустрілися, обмінявшись ударами. Лезо Зейна поцілило їй у плече. Але кинджал Вен увійшов йому просто в шию. Його ліва рука махнула марно, схопивши лише повітря, тінь, яка повинна була йому підказати, де має бути її рука.
Зейн спробував вдихнути, але кинджал Вен пробив йому трахею. Разом з повітрям у дихальні шляхи втягнуло кров, що залила лезо; Зейн відсахнувся та позадкував, широко розплющивши від шоку очі. Він зустрівся з дівчиною поглядом, а потім упав у імлу — його тіло з глухим звуком завалилося на дерев’яну підлогу.
Зейн поглянув на неї крізь імлу.
«Я помираю», — подумав він.
Її атієва тінь останньої миті розділилася. Дві тіні, дві можливості. І він відбив випад не тієї. Вона його обманула, вона якось змогла його перемогти. І тепер він помирав.
Нарешті.
— Знаєш, чому я гадав, що ти мене врятуєш? — спробував він прошепотіти їй, хоча добре розумів, що його вуста не зможуть вимовити цих слів. — Через голос. Ти була першою людиною в моєму житті, яку він мені не наказував убити. Єдиною людиною.
— Звісно, я не казав тобі її убити, — відповів Бог.
Зейн відчував, як життя вислизає з його тіла.
— А знаєш, що найсмішніше, Зейне? — додав Бог. — Знаєш, що найвеселіше? Ти — не божевільний. І ніколи ним не був.
Вен мовчки дивилась, як Зейн захлинається кров’ю. Вона спостерігала за ним з обережністю — звичайно, удар кинджала в горло може вбити навіть з-імли-народженого, але п’ютер іноді здатен на дива.
Зейн помер. Вона перевірила його пульс, а потім витягнула з шиї ворога кинджал. Після цього трохи постояла над ним, не відчуваючи нічого, крім заціпеніння — як розумового, так і тілесного. Вона підняла руку, торкнувшись пораненого плеча — і зачепила груди. Вен втратила дуже багато крові, розум знову почав затуманюватися.
«Я його вбила».
Вен розвогнила п’ютер, змусивши себе рухатись. Ледве пересуваючи ноги, вона підійшла до ТенСуна й опустилася перед ним на коліна.
— Пані, — промовив він. — Мені дуже прикро.
— Я знаю, — відповіла дівчина, дивлячись на жахливу рану, якої вона йому завдала.
Лапи вовчура не рухались, а тіло, викрутившись, лежало в неприродному положенні.
— Як мені тобі допомогти?
— Допомогти? — здивувався ТенСун. — Пані, через мене вас ледве не вбили!
— Я знаю, — повторила вона. — Як мені втамувати твій біль? Тобі потрібне інше тіло?
ТенСун кілька секунд мовчав.
— Так.
— Візьми тіло Зейна. Принаймні на якийсь час.
— Він мертвий? — здивовано спитав ТенСун.
«Він не бачив, — зрозуміла Вен. — У нього зламана шия».
— Так, — прошепотіла вона.
— Але як, пані? У нього закінчився атій?
— Ні.
— Тоді як?!
— В атію є недолік, — пояснила дівчина. — Він дозволяє бачити майбутнє.
— Я б не сказав, що це недолік, пані.
Вен зітхнула та дрібно затремтіла.
«Зосередься!» — наказала вона собі.
— Коли ти здатен зазирати на кілька секунд вперед у майбутнє, ти можеш змінити те, що станеться в цьому майбутньому. Можеш схопити стрілу, яка мала би пролетіти далі. Можеш ухилитися від удару, який мав би тебе вбити. А також заблокувати удар ще до того, як його буде завдано.