ТенСун мовчав, не приховуючи свого спантеличення.
— Він мені показав, що я збиралась зробити, — сказала Вен. — Я не могла змінити майбутнє, але Зейн — міг. Почавши реагувати на мою атаку ще до того, як я її почала, він мимоволі показав мені майбутнє. Я на це, відповідно, теж відреагувала, і зрештою він заблокував удар, якого так і не було завдано. Саме це й дозволило мені вбити його.
— Пані… — прошепотів кандра. — Це неймовірно.
— Впевнена, що я не перша, хто до цього додумався, — втомлено махнула рукою дівчина. — Утім, це не та інформація, якою діляться з усіма підряд. Словом… забирай його тіло.
— Я… я б не хотів брати кістки цього створіння, — промовив ТенСун. — Ви навіть не підозрюєте, пані, наскільки він був зіпсований.
Вен кивнула.
— Можу знайти тобі інше собаче тіло, якщо бажаєш.
— У цьому немає потреби, пані, — тихо промовив ТенСун. — У мене залишилися кістки іншого вовчура, які ви мені дали, і більшість з них у доброму стані. Якщо мені вдасться замінити кілька з них цілими кістками з цього тіла, можливо, я зможу зібрати цілком придатний до використання скелет.
— Ну, значить, так і роби. Нам слід поміркувати над тим, що далі.
ТенСун помовчав трохи.
— Пані, оскільки мій господар мертвий, — заговорив він нарешті, — то мій Контракт тепер недійсний. Я… я мушу повернутися до свого народу та отримати нове призначення.
— А… — промовила Вен, відчувши несподіваний напад суму. — Звісно.
— Я не хочу йти. Але я повинен принаймні сповістити свій народ. Будь ласка, пробачте мені.
— Тут немає що пробачати, — промовила Вен. — І дякую тобі за ту підказку в кінці — це було дуже вчасно.
ТенСун лежав мовчки. Дівчина бачила у його собачому погляді відчуття провини.
«Він не повинен був допомагати мені битися проти свого господаря».
— Пані, — сказав кандра, — ви тепер знаєте нашу таємницю. 3-імли-народжені можуть керувати кандрами за допомогою алломантії. Я не знаю, що ви збираєтеся робити з цією інформацією, але розумію, що виказав вам таємницю, яку мій народ зберігав протягом тисячі років. Завдяки цьому алломанти можуть зробити нас рабами.
— Я… я навіть не розумію, що саме відбулося.
— Можливо, це навіть на краще, — ледве чутно промовив ТенСун. — А тепер, будь ласка, залиште мене. Кістки іншого пса лежать у шафі. Коли ви повернетеся, мене тут уже не буде.
Вен, кивнувши, піднялась і вийшла, пробираючись крізь імлу до виходу в коридор. Її рани потребували дбайливого лікування. Дівчина знала, що їй слід звернутися до Сейзеда, але вона просто не могла змусити себе піти в потрібному напрямку. Вона пішла коридором швидше, аж поки не пустилася в біг.
Увесь світ довкола неї розвалювався. Вона не могла з цим нічого зробити, не могла дати цьому раду. Але вона точно знала, чого хотіла.
І вона побігла до нього.
48
Він — добра людина; попри все — він добра людина. Здатна на жертви. Насправді всі його дії — усі спричинені ним смерті, руйнування та біль — приносили йому нестерпні страждання. Усе це він вважав свого роду жертвою.
Еленд позіхнув і ще раз подивився на лист, який він написав до Жастеса. Можливо, він зможе переконати свого колишнього друга дослухатися здорового глузду.
А якщо не зможе… що ж, на столі перед Елендом лежав дублікат дерев’яної монети, якими Жастес «платив» колосам. Це була ідеальна копія, вирізьблена особисто Кривоногом. Еленд Венчер був цілком упевнений, що деревини у його розпорядженні значно більше, ніж є у Жастеса. Якби Пенрод потягнув час іще кілька тижнів, вони встигли б зробити достатньо «грошей», аби перекупити колосів.
Він відклав убік перо й потер очі. Було вже пізно. Час…
Раптом двері різко відчинилися. Еленд розвернувся й побачив схвильовану Вен — вона, миттю пролетівши через усю кімнату, впала в його обійми. Дівчина плакала.
І була вся в крові.
— Вен! Що трапилося?
— Я його вбила, — промовила вона, притискаючи голову до його грудей.
— Кого?
— Твого брата. Зейна. 3-імли-народженого Страффа. Я вбила його.
— Стривай. Що?! Мого брата?
Вен кивнула.
— Вибач.
— Та забудь ти про це, Вен! — промовив колишній король і, лагідно відірвавши її від себе, всадовив у своє крісло.
Дівчина мала порізану щоку та липку від крові сорочку.
— Заради Пана Всевладаря! Я негайно покличу Сейзеда.