— Еленде, — не дала йому договорити дівчина, — я кохаю тебе.
Він завмер.
— Ти мене кохаєш? — спитала вона.
«Божевілля якесь».
— Так, — тихо відповів Еленд.
Вен поглянула на Сейзеда, який досі порався з раною.
— Отже?
Террісієць підняв на неї очі, пальці його були в крові.
— Гадаю, це дуже дивний час для такого…
Еленд кивнув, погоджуючись.
— Та ну, всього лише кілька крапель крові, — втомлено пробурмотіла дівчина. — Я відколи сиджу, то взагалі чудово почуваюся.
— Звісно, — погодився Сейзед, — але ви, здається, трохи не в собі, леді Вен. Такі рішення не можна ухвалювати легковажно, ґрунтуючись на потужних емоціях.
Вен на це усміхнулась.
— Тобто ухвалення рішення вийти заміж нічого спільного не має з потужними емоціями?
Сейзед зніяковів.
— Я не зовсім це мав на увазі. Просто я не зовсім упевнений, що ви зараз повністю себе контролюєте.
Вен похитала головою.
— Я себе зараз краще контролюю, ніж за багато останніх місяців. Настав час покласти край сумнівам, Сейзеде, настав час припинити хвилюватися та визнати своє місце у цій команді. Я чудово знаю, чого я хочу. Я кохаю Евенда. І я не знаю, скільки ще часу нам судилося провести разом, але нехай хоч скільки-небудь буде.
Сейзед зупинився на якусь мить, а потім знову взявся до зашивання рани.
— А ви, лорде Евенде? Що ви про це думаєте?
Що він про це думав? Він пригадав, як лише вчора Вен йому казала, буцім хоче піти, і як йому від цього зробилося погано. Він думав про те, наскільки залежний від її мудрості, прямодушності та простої — але не банальної — відданості йому. Так, він її кохав.
Останнім часом у світі панував хаос. Евенд припускався помилок. Та попри все, що трапилось, попри всі його невдачі та розчарування, він і надалі не сумнівався в тому, що хоче бути з Вен. То була вже не ідилічна закоханість, яку він переживав півтора року тому на балах, ні. Тепер це було сильне та справжнє почуття.
— Так, Сейзеде, — сказав він. — Я хочу з нею одружитися. Я вже давно цього хотів. Я… не знаю, що буде далі з містом або з моїм королівством, але хай що б трапилось, я хочу, аби цієї миті вона була зі мною поруч.
Сейзед продовжував працювати.
— Що ж, прекрасно, — нарешті промовив він. — Якщо вам потрібне свідчення з мого боку, то воно у вас є.
Евенд дещо ошелешено опустився на коліно, не припиняючи притискати до рани Вен шматок тканини.
— І це все?
Сейзед кивнув.
— Моє свідчення настільки ж дійсне, наскільки й свідчення будь-якого зобов’язувана. Та пам’ятайте, за законами народу Ларста, присяга кохання зв’язує вас навіки. У їхній культурі не існувало жодної форми розлучення. Отже… чи ви приймаєте моє засвідчення цієї події?
Вен кивнула. Евенд також.
— Отже, ви одружені, — промовив террісієць, відрізавши нитку та прикривши груди Вен шматком тканини. — Потримайте ось тут, леді Вен, потрібно зупинити кровотечу.
Після цього він зайнявся її щокою.
— Я гадав, повинна бути якась церемонія, — сказав молодий Венчер.
— Я можу вам її провести, якщо бажаєте, — знизав плечима Сейзед, — але не бачу в цьому потреби. Я вас двох давно вже знаю та хочу благословити ваш союз. Лише тільки запропоную невелику пораду. Люди, які дають легковажні обіцянки тим, кого вони кохають, рідко знаходять щастя в житті. Ми живемо у важкі часи. Це не означає, що це також важкі часи для кохання, але означає, що вам і вашим почуттям доведеться пройти через важкі випробування. І не забувайте про клятву, яку ви дали одне одному цієї ночі. Гадаю, вона додасть вам сили найближчими днями.
Сказавши це, він затягнув останній шов на обличчі Вен і нарешті зайнявся її плечем. Кровотеча там уже майже припинилася, і террісієць, швидко оглянувши рану, почав її обробляти.
Вен поглянула Евенду в очі та усміхнулася — вигляд вона мала дещо сонний. Він піднявся та, перетнувши кімнату, намочив у вмивальнику тканину, аби витерти їй обличчя та щоку.
— Вибач мені, — тихо промовила дівчина, коли місце, де щойно стояв на колінах Евенд, зайняв Сейзед.
— Вибачити? — здивувався колишній король. — Це ти про з-імли-народженого мого батька?
— Ні, — похитала головою Вен. — За те, що так довго…
Евенд усміхнувся.
— Ти варта цього очікування. Крім того, я гадаю, мені теж треба було в дечому розібратися.
— Наприклад, як бути королем?
— І як перестати ним бути.
Дівчина знову похитала головою.
— Ти не припиняв ним бути, Евенде. Корону вони, можливо, у тебе й відібрали, але не твою честь.