Евенд скреготнув зубами.
«Ще одна революція».
Та слова Сейзеда мали сенс.
«Ми так довго переймалися дрібницями, — поглянув він на Вен, відчувши несподіваний приплив тепла та любові. — Можливо, настав час дослухатися до того, що вона намагається мені сказати».
— Сейзеде, — несподівано зрозумів Евенд, — ти вважаєш, що я можу переконати народ Террісу допомогти нам?
— Можливо, Ваша Величносте. Моя заборона на втручання — яку я постійно ігнорую — походить із того, що я маю інше розпорядження від Синоду, а не з того, що я волію утримуватися від якихось дій. Якщо ви зумієте переконати Синод, що майбутнє народу Террісу стане кращим, якщо вони матимуть потужного союзника — Лютадель, — можливо, ви зможете й отримати військову допомогу від террісійців.
Евенд кивнув, замислившись.
— І не забувайте про замок і ключ, Ваша Величносте, — підсумував Сейзед, закінчивши обробляти третю рану Вен. — Може видаватися, що треба не йти з міста, а якраз навпаки… Але якщо поглянути на картину загалом, то ви зрозумієте, що це якраз те, що і слід зробити.
Вен розплющила очі та усміхнулася.
— Ми можемо зробити це, Еленде. Ходімо разом.
Еленд завмер на якусь мить.
«Ключ і замок…»
— Гаразд, — промовив він. — Підемо, щойно Вен буде готова.
— Вона зможе їхати верхи вже завтра, — сказав террісієць. — Ви ж знаєте, на які дива здатен п’ютер.
Еленд кивнув.
— Добре. Я мав послухатись тебе раніше, Вен. До того ж я завжди хотів побачити твою батьківщину, Сейзеде. Тепер ти зможеш показати її нам.
— Боюсь, мені доведеться залишитись тут, — зітхнув він. — Скоро я муситиму вирушати на Південь, аби закінчити роботу, яку розпочав тут. З вами може піти Тіндвіл — вона має важливу інформацію, яку потрібно передати моїм браттям хранителям.
— Ми повинні вийти з міста невеликою групою, — нагадала Вен. — Нам доведеться пробиватися — чи навіть прослизати повз людей Страффа.
— Гадаю, підете лише ви утрьох, — промовив Сейзед. — Ну, може, четверо — можна взяти з собою того, хто стоятиме на чатах, поки ви спатимете, хто знається на полюванні та розвідці. Можливо, лорда Лишветрода?
— Страшко чудово підійде для цього, — кивнув Еленд. — Але ти впевнений, що решта членів команди в місті буде у безпеці?
— Звичайно, ні, — з усмішкою втрутилась Вен. — Але ж вони — експерти. Якщо вони зуміли сховатися від Пана Всевладаря — то й від Страффа сховаються. Особливо якщо їм не доведеться перейматися твоєю безпекою.
— Значить, вирішили, — піднявся террісієць. — Ви двоє спробуйте добре виспатися сьогодні, попри ті зміни, які відбулися у ваших стосунках. Ви можете йти, леді Вен?
— У цьому немає потреби, — промовив Еленд, нахилившись до коханої та легко піднявши її.
Дівчина слабко обійняла його руками, і він побачив, що її очі знову заплющуються.
Він усміхнувся. Раптом світ видався набагато простішим. Еленд тепер збирався витратити час на щось насправді важливе. А тоді, коли вони з Вен забезпечать допомогу з Півночі, вони зможуть повернутися. Чесно кажучи, колишній король уже з нетерпінням чекав того дня, коли вони повернуться та з новими силами візьмуться за розв’язання їхніх проблем.
Міцно тримаючи на руках Вен, Евенд кивнув на добраніч Сейзеду та поніс дівчину до себе. Здавалося, що нарешті усе буде так, як має бути.
Сейзед, повільно піднявшись, поглянув їм двом услід. Цікаво, що вони подумають про нього, коли дізнаються, що Лютадель захоплено? Що ж, принаймні вони зможуть підтримати одне одного.
Його шлюбне благословення було останнім подарунком, який він міг їм дати — це благословення та їхні збережені життя.
«Чи засудить мене історія за мою — подумав він. — Що казатимуть про террісійця, який втрутився у політичні справи, про террісійця, який вигадав цілу міфологію, аби тільки зберегти життя його друзів?»
Звісно, те, що він сказав про Джерело, було брехнею. Якщо й існувала у світі така сила, Сейзед гадки не мав ані де її шукати, ані на що вона здатна.
А те, ким він залишиться в історії, найімовірніше, залежало від того, як Евенд і Вен проживуть свої життя. Сейзеду залишалося лише сподіватися на те, що він усе зробив вірно. Дивлячись їм услід і розуміючи, що їхнє юне кохання триватиме далі, він мимоволі усміхнувся.