А тоді, зітхнувши, зібрав своє медичне причандалля та почав вигадувати мапу, яку обіцяв дати Вен і Евенду.
Частина п’ята
Сніг і попіл
49
Він звик відмовлятися від власних бажань заради більшого блага, яким він собі його уявляв.
— Ви — дурень, Еленде Венчере! — різко промовила Тіндвіл, схрестивши руки на грудях і дивлячись на нього широко розплющеними від обурення очима.
Еленд міцно затягнув підпругу. Серед гардеробу, який йому пошили на замовлення Тіндвіл, був чорно-сріблястий костюм для їзди верхи з темним плащем, який мав захищати від попелу — його він зараз і одягнув, доповнивши свій образ шкіряними рукавичками.
— Ви мене чуєте?! — допитувалася Тіндвіл. — Вам не можна залишати місто! Тільки не зараз! Не тоді, коли над його мешканцями нависла така небезпека!
— Я захищу їх в інший спосіб, — сказав він, перевіряючи коней.
Вони стояли у портику замку, куди приїжджали та звідки виїжджали карети. Вен, майже до очей вкутана у свій плащ, сиділа на коні, тримаючи напруженими руками віжки. Вона мала дуже мало досвіду в подорожах верхи, але Еленд не міг дозволити їй подолати ввесь шлях пішки. П’ютер — це, звісно, добре, але ще не загоїлися рани від сутички на Зібранні, що вже казати про ті, які вона отримала лише вчора.
— В інший спосіб? — не повірила своїм вухам террісійка. — Ви повинні бути з ними! Ви — їхній король!
— Ні, це не так, — перебив її Еленд. — Вони від мене відмовилися, Тіндвіл. І тепер я повинен подбати про набагато важливіші та набагато більші речі. Вони хотіли традиційного короля? Ну то мають мого батька. На той час, як я повернуся з Террісу, можливо, вони зрозуміють уже, кого втратили.
Тіндвіл похитала головою та, підійшовши на крок ближче, заговорила спокійніше.
— З Террісу, Еленде? Ви йдете на північ. Заради неї. Ви ж знаєте, чому вона надумала туди вирушити?
Колишній король завмер.
— Ага, знаєте. І як вам ця затія, Еленде? Тільки не кажіть мені, що ви теж вірите у ці брехні. Вона вважає себе Героєм Віків. Вона впевнена, що знайде у горах щось — якусь силу або одкровення, — що перетворить її на божество.
Еленд поглянув на Вен. Дівчина сиділа на коні мовчки, накинувши на голову капюшон та опустивши погляд у землю.
— Вона намагається наслідувати свого вчителя, Еленде, — прошепотіла Тіндвіл. — Уцілілий для цих людей став богом, і вона гадає, що зможе зробити те саме.
Еленд обернувся до Тіндвіл.
— Якщо вона справді у це вірить — я її підтримаю.
— Підтримаєте її божевілля? — вимагала Тіндвіл.
— Я не потерплю, щоб про мою дружину говорили в такому тоні, — суворо промовив Еленд, і террісійка здригнулася від його владного голосу.
Він знову застрибнув у сідло.
— Я довіряю їй, Тіндвіл. А віра є частиною довіри.
Террісійка на це фиркнула.
— Ви не ж не можете справді вірити, що вона — якийсь там месія з пророцтв, Еленде. Я вас знаю, у вас розум ученого. Так, ви могли оголосити про своє приєднання до Церкви Уцілілого, але в надприродні сили ви вірите не більше за мене.
— Я вірю, — твердо відповів молодий Венчер, — що Вен — моя дружина і я кохаю її. Усе, що є важливим для неї, — важливе для мене, й усе, у що вірить вона, — має таке само значення для мене. Ми йдемо на північ. І повернемося, коли вивільнимо тамтешню силу.
— Чудово. Значить, вас пам’ятатимуть як боягуза, який покинув свій народ.
— Залиш нас! — наказав Еленд, вказуючи пальцем у бік замку.
Тіндвіл розвернулась і пішла до дверей. Проходячи повз стіл, вона показала на підготований пакунок завбільшки з книгу, загорнутий у коричневий папір і перев’язаний товстим мотузком.
— Сейзед бажає, аби це передали Синоду хранителів. Ви знайдете їх у місті Татінґдвен. Насолоджуйтеся вигнанням, Еленде Венчере.
І вийшла.
Еленд зітхнув і підвів свого коня до Вен.
— Дякую, — сказала вона тихо.
— За що?
— За те, що ти сказав.
— Я справді так вважаю, Вен, — поклав їй руку на плече Еленд.
— Ти знаєш, Тіндвіл, може, й має рацію, — попередила дівчина. — Попри те що сказав Сейзед, я справді можу бути божевільною. Пам’ятаєш, я казала тобі, що бачила духа в імлі?
Еленд кивнув повільно.
— Що ж… я знову його бачила, — зітхнула Вен. — Він ніби примара, створена з візерунків в імлі. Я його ввесь час бачу. Він за мною спостерігає, він переслідує мене. А ще я чую це гупання у своїй голові — це велична, потужна пульсація, схожа на алломантичну. От тільки мені не потрібно спалювати бронзу, аби її почути.