«Король. Король нас залишає…»
Він розумів, що багато з них іще навіть не усвідомили, що трон зайняв лорд Пенрод. Евенд відвернувся — забагато очей дивилися на нього. У цих очах читався надзвичайно потужний страх. Він очікував побачити у поглядах містян звинувачення, але була там лише приречена покірність, яка його бентежила ще сильніше. Вони чекали, що він втече. Вони очікували, що він їх покине. Він був одним із небагатьох достатньо багатих і могутніх людей у місті, аби просто втекти звідси. Ну звісно, він утече.
Евенд заплющив очі, намагаючись прогнати це відчуття провини. Він жалкував, що вони не вирішили вийти з міста — через прохід у стіні, який належав родині Гема — вночі. Але важливо було, щоб його втечу побачив Страфф, аби він зрозумів, що зможе взяти місто і без штурму.
«Я повернуся, — подумки пообіцяв людям Евенд. — Я врятую вас. Але зараз мені краще піти».
Перед ними виросли широкі ворота Олов’яної Брами. Евенд пришпорив коня, аби трошки випередити мовчазний натовп, що слідував за ним по п’ятах. Вартові біля брами вже отримали відповідні накази. Евенд кивнув їм, трошки притамувавши коня, і солдати відчинили ворота. Вен та інші приєдналися до нього.
— Леді Спадкоємице, — тихо промовив один з вартових, — ви також покидаєте місто?
Вен відвела погляд.
— Не хвилюйся. Ми не кидаємо вас напризволяще. Ми йдемо по допомогу.
Солдат усміхнувся.
«Як він може так легко їй вірити? — подумав Евенд. — Чи в них нічого, окрім надії, вже не залишилося?»
Вен розвернула коня й поглянула на натовп перед брамою.
— Ми повернемося, — пообіцяла вона, накинувши на голову капюшон.
Цього разу вона не нервувалася так сильно, як це бувало зазвичай, коли вона промовляла до людей, які поклонялися їй.
«Щось змінилося у ній минулої ночі», — подумав Евенд.
Солдати відсалютували, й Евенд відсалютував їм у відповідь, а тоді кивнув Вен. Він пустив коня галопом і, виїхавши з брами, повів групу північною дорогою — табір Страффа він вирішив обійти з західного боку.
Але не встигли вони навіть до пуття від’їхати від міських мурів, як їм навперейми вирушила група вершників. Еленд пригнувся й озирнувся на Страшка та в’ючних коней. Утім, його увагу моментально привернула Алріанна: вона трималася на коні надзвичайно впевнено, а на обличчі її читалася тверда рішучість. Здавалося, вона ані крапельки не хвилюється.
Вен, яка їхала збоку від коханого, відкинула край плаща та вихопила зі свого капшука жменю монет. Підкинувши їх у повітря, вона вистрілила ними з такою надзвичайною швидкістю, якої Еленд не бачив навіть в інших алломантів.
«Заради Пана Всевладаря!» — майнуло йому в голові, коли повз пролетіли монети.
Вершники почали падати на землю, й Еленд за тупотінням копит і свистом вітру ледве чув дзвякання металу об метал. Молодий Венчер повів коня просто в центр групи солдатів — більшість із них на ту мить уже валялася на землі, помираючи. У них полетіли стріли, але Вен їх відбила, навіть не махнувши рукою. Після цього вона відкрила торбу з п’ютерним порошком і кинула жменю за спину, «підштовхнувши» себе до суперників.
«Наступні стріли будуть уже без металевих наконечників», — нервово подумав Еленд.
У них за спинами з криками шикувалися солдати.
— Я вас дожену, — махнула Вен і пришпорила свого коня.
— Вен! — закричав Еленд, розвертаючи свого скакуна.
Повз нього швидко пролетіли Алріанна зі Страшком. Вен зістрибнула на землю та, не гаючи часу, побігла вперед. Вона випила на ходу флакон металу та поглянула на лучників.
Полетіли стріли. Еленд вилаявся, але пришпорив коня. А що він іще міг зробити… Він летів уперед, пригнувшись, а довкола нього сипали стріли. Одна з них пройшла за кілька сантиметрів від голови колишнього короля і встрягла в землю.
Аж раптом стріли припинили летіти в них. Еленд озирнувся та скреготнув зубами. Вен стояла перед величезною хмарою пилу.
«П’ютерний порошок, — подумав він. — Вона „штовхає“ його, „штовхає“ п’ютер, перемішуючи з пилюкою та попелом».
Важка хвиля металу, пилу та попелу впала на лучників, накривши їх з головою. Ця хвиля збила їх з ніг — ті лаялися та закривали очі; деякі з них падали на землю, тримаючись за обличчя.
Вен знову застрибнула на коня та рвонула галопом якомога далі від бурхливого виру. Евенд притримав коня, даючи дівчині наздогнати їх. Загін у них за спинами в хаосі розбігався на всі боки, і командири марно намагалися організувати своїх людей.