— Швидше! — закричала Вен, опинившись ближче. — Ми вже майже вийшли за межі досяжності луків!
Невдовзі вони приєдналися до Алріанни та Страшка.
«Ми досі в небезпеці. Батько може вислати за нами погоню».
Та солдати навряд чи могли сплутати Вен із кимось іншим. Якщо інстинкти Евенда не помилялися, Страфф повинен дати їм піти. Його головною ціллю був Лютадель. До Евенда він міг добратися й пізніше; але станом на зараз він мав би задовольнитися тим, що Вен залишила місто.
— Дуже дякую, що допомогли вибратися, — несподівано промовила Алріанна, озирнувшись на військо позаду. — А тепер я вас залишу.
З цими словами вона розвернула своїх коней до групи невисоких пагорбів на захід від них.
— Що? — здивувався Евенд, під’їжджаючи до Страшка.
— Хай іде, — промовила Вен. — У нас нема на це часу.
«Ну та й добре — однією проблемою менше, — подумав Евенд, виводячи коня на дорогу, що йшла на північ. — Прощавай, Лютаделю. Я повернуся пізніше».
— Ну то й добре — однією проблемою менше, — зауважив Бриз, який, стоячи на мурі, спостерігав за тим, як група на чолі з Елендом зникає за пагорбами.
Трохи східніше — у таборі колосів — підіймався до неба незрозумілий стовп диму. Північніше метушилися солдати Страффа, готуючись відступати з-під міста.
Спершу гамівник дуже хвилювався щодо безпеки Алріанни, але потім зрозумів, що навіть з урахуванням двох ворожих армій, найбезпечніше у світі зараз було поруч із Вен. Поки Алріанна триматиметься з ними поруч, вона буде в безпеці.
Усі, хто був з ним на стіні, стояли мовчки — але цього разу Бриз майже не маніпулював їхніми емоціями. Їхня урочистість здавалася цілком доречною. Молодий капітан Дему стояв поруч з літнім генералом Кривоногом, а мирний Сейзед — біля воїна Гема. Вони разом спостерігали за тим, як вітром відносить у світ зерна їхньої надії.
— Стривайте, — нахмурився Бриз, зрозумівши дещо. — Хіба Тіндвіл не повинна була вирушити з ними?
— Вона вирішила залишитись, — похитав головою Сейзед.
— Чого це раптом? Хіба не вона тут бухтіла недавно, що не має права втручатися у місцеві справи?
Террісієць похитав головою.
— Я не знаю, лорде Бризе. Цю жінку складно зрозуміти.
— Усі вони такі, — пробурмотів Кривоніг.
Сейзед усміхнувся.
— Хай там як, здається, нашим друзям вдалося втекти.
— Най їх оберігає Уцілілий, — тихо промовив Дему.
— Воістину, — підтакнув террісієць.
Кривоніг фиркнув. Спершись однією рукою на фортечний зубець, генерал незадоволено подивився на Сейзеда.
— Ти йому марної надії не давай.
Дему почервонів, розвернувся і пішов геть.
— Що це було? — поцікавився Бриз.
— Хлопчина намагався проповідувати моїм солдатам, — пояснив Кривоніг, — і я його попросив, аби він не морочив їм голову цими нісенітницями.
— Це не нісенітниці, лорде Кладенте, — заперечив Сейзед. — Це — віра.
— Ти справді вважаєш, що Келсье захистить цих людей?
Сейзед знітився.
— Вони в це вірять, а значить…
— Ні, — перебив його генерал, скривившись. — Цього недостатньо, террісійцю. Ці люди самі себе дурять, вірячи в Уцілілого.
— Ви ж у нього повірили, — відповів Сейзед.
Бриз хотів було «пригамувати» його, аби суперечка була не така напружена, та Сейзед, здавалося, уже заспокоївся.
— Ви пішли за ним. Ви повірили в Уцілілого настільки, що змогли навіть скинути Останню Імперію.
Кривоніг знову скривився.
— Мені твої повчання поперек горла стоять, террісійцю — і давно вже. Наша команда — команда Келсьє — боролася за волю для людей тому, що це правильно.
— Ви повірили в те, що це — правильно, — сказав террісієць.
— А що ж по-твоєму правильно? — огризнувся генерал.
— Залежно від того, про що йдеться. Існує багато різних етичних систем, в межах яких існує багато систем цінностей.
Кривоніг кивнув та відвернувся, мовляв, на цьому розмову можна закінчувати.
— Стривай, Кривоноже, — не стримався Гем. — Ти що, не відповіси на це?
— Він достатньо сказав, — відмахнувся генерал. — Його переконання ситуаційні. Як його послухати, то навіть Пан Всевладар справді був божеством, оскільки йому поклонялися люди — або він змушував їх собі поклонятися. Я правий, террісійцю?
— У якомусь сенсі, лорде Кладенте, — відповів Сейзед. — Хоча Пан Всевладар був у певному роді винятком.
— І все ж таки ти й надалі зберігаєш записи та спогади про діяльність Сталевого Міністерства, чи не так? — допитувався Гем.