Евенд замислився.
— Ти ж розумієш, що підбиваєш мене поставити проти Вен? — зазначив він. — Це може погано скінчитися.
— Ну та й що?
Евенд усміхнувся й дістав монету. Кривоніг досі його в якомусь сенсі лякав, і король не ризикував із ним сперечатися.
— А де це мій дурноголовий племінничок? — спитав Кривоніг, не відриваючи погляду від поєдинку.
— Страшко? — здивувався Евенд. — Він що, повернувся? Як він пробрався до міста?
— Він дещо залишив сьогодні вранці у мене під дверима, — знизав плечима Кривоніг.
— Подарунок?
Генерал тільки фиркнув.
— Вирізьблену дерев’яну дошку від майстра-теслі з міста Єльва. І вирізьблено на цій дошці було такі слова: «Я просто хотів показати тобі, старий, на що здатні справжні теслі».
Евенд засміявся, але генерал поглянув на нього різко, і король замовчав.
— Раніше цей вилупок собі таких вибриків не дозволяв, — пробурмотів Кривоніг. — Присягаюся, ви його добряче розпанькали.
На обличчі генерала з’явилася подоба усмішки. Чи це він серйозно? Еленд так і не навчився розуміти, чи цей чолов’яга насправді такий уїдливий, чи вигострював на королеві своє вміння жартувати.
— А як там у війську справи? — поцікавився Еленд нарешті.
— Жахливо, — відповів Кривоніг. — Тобі військо потрібне? Тоді мені треба більше, ніж один рік, аби його намуштрувати. А зараз я б цих хлопців не ризикнув кинути в бій навіть проти загону старих бабусь із костурами.
«Чудово», — подумав Еленд.
— Пізно вже щось робити, — буркнув генерал. — Страфф зараз віддав наказ копати якісь траншеї, але здебільшого його люди відпочивають. Ближче до кінця тижня почнеться штурм.
Тим часом на подвір’ї тривав бій Вен і Гема. Наразі усе відбувалося дещо повільно, час від часу Гем робив паузу та пояснював якісь дрібниці або позиції. Еленд із Кривоногом дивились на них, а бій тим часом помалу ставав дедалі інтенсивнішим, а обміни ударами — дедалі довшими; бійці почали пітніти, а з-під підошов їхніх черевиків виривалися шматки спресованої, закіптюженої землі.
Час від часу Вен змушувала Гема активно попрацювати, попри величезну різницю у силі, довжині рук та підготовці — й Еленд мимоволі всміхнувся. Вона була особливою — Еленд це збагнув ще тоді, коли вперше побачив її на балу у Венчерів півтора року тому. Але тільки зараз король починав розуміти, наскільки те «особлива» — це м’яко сказано.
На дерев’яний поручень голосно лягла ще одна монета.
— Я теж на Вен поставлю.
Еленд здивовано обернувся. То був один із солдатів, що спостерігали за двобоєм у короля з-за спини.
— Ти хто… — нахмурився Еленд, але сам себе обірвав.
Борода якась дивна, постава якась занадто рівна, але цього чоловіка він одразу впізнав.
— Страшко! — не вірячи очам вигукнув Еленд.
Молодик посміхнувся з-під фальшивої бороди.
— Бувши там, щоб покликано.
У Еленда миттю заболіла голова.
— Заради Пана Всевладаря, ти знову на своєму діалекті балакаєш?
— Ай, та просто напад ностальгії, — засміявся Страшко.
Він говорив з легким східним акцентом; але це нічого — протягом перших місяців знайомства з хлопчиною Евенд майже не розумів Страшка. На щастя, він уже переріс свій вуличний жаргон, як переріс і більшу частину свого гардероба. Зростом майже під два метри, шістнадцятирічний хлопець уже майже нічим не нагадував того незграбного юнака, з яким Евенд познайомився минулого року. Страшко сперся на поручні поруч із королем, і миттю поставою зробився схожий на ледаща-підлітка, а не солдата, яким він насправді й не був.
— А навіщо цей маскарад, Страшку? — спитав, нахмурившись, Евенд.
Страшко знизав плечима.
— Ну, я ж не з-імли-народжений… Ми, звичайні шпигуни, повинні примудрятися отримувати інформацію, не зависаючи біля вікна та підслуховуючи.
— І довго ти тут стояв? — поцікавився Кривоніг, дивлячись на племінника.
— Незадовго до тебе прийшов, дядьку Бурмило, — відповів Страшко. — Й одразу відповім на друге твоє запитання: повернувся я кілька днів тому. Ще перед Доксоном, взагалі-то. Я просто подумав, що непогано б відпочити, перш ніж знову взятися до виконання обов’язків.
— Я не знаю, чи ти помітив, Страшку, — промовив Евенд, — але в нас тут війна. Тому часу на відпочинок особливо нема.
Страшко знизав плечима.
— Я не хотів, аби ти мене знову кудись відіслав. Якщо вже у нас тут війна — я хотів би бути десь поруч. Ну, самі розумієте, це такий бентежний момент.
— А форму ти де взяв? — фиркнув Кривоніг.
— Ем-м-м… ну… — косо поглянув убік Страшко і знову став схожий на того невпевненого у собі хлопця, якого знав Евенд.