«Чому вона не пішла з ними? Чому вона не захотіла втекти з міста?»
Розплющивши очі, Сейзед побачив, що генерал махає рукою служниці, аби та принесла щось поїсти. Молода дівчина повернулася з мискою супу. Кривоніг зміряв її незадоволеним поглядом, але потім підняв свою вузлувату руку та почав сьорбати, час від часу позираючи на Сейзеда.
— Чекаєш від мене вибачень, террісійцю?
Той кілька секунд сидів, здивовано дивлячись на генерала.
— Аж ніяк, лорде Кладенте, — нарешті сказав він.
— От і добре. Ти доволі гідний чоловік. Просто заплутався.
Сейзед, посміхнувшись, теж сьорбнув бульйону.
— Радий це чути. Гадаю… — замислився він на мить. — Лорде Кладенте. У мене є для вас релігія.
— А ти все не здаєшся, так? — нахмурився Кривоніг.
Сейзед опустив очі та знову застиг на кілька секунд, намагаючись втілити у словах те, про що він щойно думав.
— Те, що ви раніше казали, лорде Кладенте. Про ситуаційну моральність. Це наштовхнуло мене на думку про віру, відому як Дадрада. Її прибічники жили в багатьох країнах і серед багатьох народів; вони вірили у те, що існує лише один Бог і що вшановувати його можна лише в один спосіб.
Кривоніг фиркнув.
— Я справді не цікавлюся тими твоїми мертвими релігіями, террісійцю. Гадаю…
— Вони були митцями, — тихо додав Сейзед.
Кривоніг завмер.
— Вони вважали, що мистецтво наближає до Бога, — вів далі террісієць. — Вони надзвичайно цікавилися кольорами та відтінками, вони захоплювалися створенням поезії, яка описувала кольори, які вони бачили у довколишньому світі.
— Чому ти мені проповідуєш саме цю релігію? — поцікавився раптом генерал. — Чому б не обрати щось настільки ж прямодушне, як я сам? Щось пов’язане з військовою справою та солдатами?
— Тому що, лорде Кладенте, — пояснив Сейзед, кліпаючи та викликаючи спогади у своїй затуманеній свідомості, — ви не такий. Ви змушені це робити, але насправді ви не такий. Здається, всі інші забули, що ви були столяром. Митцем. Коли ми жили у вашій майстерні, я часто бачив, як ви додавали завершальні штрихи роботам ваших підмайстрів. Я бачив, із якою дбайливістю ви це робили. Та майстерня була для вас не просто прикриттям, Ви сумуєте за нею, я знаю.
Кривоніг нічого не відповів.
— Ви змушені жити як солдат, — промовив Сейзед, витягуючи щось із торби слабкою рукою. — Та ви досі вмієте мріяти, ніби митець. Ось. Я зробив це для вас. Це — символ віри Дадрада. Для вірян цієї релігії бути митцем значило навіть більше, ніж бути жерцем.
Террісієць поклав на стіл дерев’яний диск, а тоді через силу всміхнувся Кривоногу. Він давненько вже нічого не проповідував і не був певен, чому вирішив запропонувати генералу саме цю релігію. Можливо, для того, аби довести самому собі, що його проповіді мають бодай якусь цінність. А може, це була просто реакція впертюха на те, що Кривоніг сказав йому тоді, на мурі Лютаделя. У будь-якому разі він відчув задоволення, помітивши, з яким виразом обличчя Кривоніг дивиться на простий дерев’яний диск із вирізьбленим на ньому пензлем.
«Востаннє я проповідував якусь релігію, — згадав він, — у тому селищі на Півдні, де мене знайшов Марш. До речі, що з ним трапилось? Чому він не повернувся до міста?»
— Твоя жінка тебе шукала, — промовив нарешті Кривоніг, поглянувши на Сейзеда і залишивши диск на столі.
— Моя жінка? — здивувався террісієць. — Але ми не…
Він не договорив — йому не дав пронизливий погляд старого. Буркотливий генерал точно знався на промовистих поглядах.
— Добре, — зітхнув террісієць.
Він опустив очі на свої пальці та на десять перснів, які виблискували на них. Чотири з них були олов’яні: зір, слух, запах і дотик. Він продовжить заповнювати їх — вони не зашкодять. Але зняв п’ютеропам’ять, так само як сталепам’ять і цинкопам’ять.
Сила негайно наповнила його тіло. М’язи налилися здоров’ям. Голова прочистилась, і він нарешті міг думати ясно, в’язка повільність його рухів просто випарувалась. Він піднявся, ніби щойно воскрес.
— Здуріти можна, — здивовано прокоментував генерал.
Сейзед поглянув на нього згори вниз.
— Я ж бачу, як ти помінявся. Тіло миттєво стало сильнішим, погляд — зосередженим, руки припинили тремтіти. Мабуть, річ у тім, що ти не хочеш зустрічатися зі своєю жінкою, будучи схожим на живого трупа, га? Та я тебе в цьому не звинувачую, — пробурмотів Кривоніг і повернувся до їжі.