Попрощавшись із генералом, Сейзед вийшов з кухні. Його руки та ноги досі були ніби занімілі, хоча їх уже помаленьку наповнювала енергія. І цей простий контраст пробудив у террісійцеві його мужність.
Та що може швидше розвіяти це відчуття, ніж перспектива зустрічі з жінкою, яку він кохав? Чому Тіндвіл залишилася? І якщо вона вже вирішила не повертатися до Террісу, чому вона уникає його останніми днями? Сердилась, що він вислав із міста Еленда? Чи образилась, що він сам наполіг на тому, аби залишитися і допомогти захисникам Лютаделя?
Він знайшов її у великій бальній залі замку Венчерів. Сейзед на мить зупинився, приголомшений — втім, як і завжди — безсумнівною величчю цього приміщення. Знявши ненадовго свою оловопам’ять, а слідом за нею — і окуляри, він уважно подивився на цю надзвичайну кімнату.
Уздовж обох довгих стін зали тягнулися велетенські прямокутні вітражні вікна від підлоги до стелі. Стоячи поруч із масивними колонами, які підтримували невеликі галереї, що проходили під вікнами з кожного боку приміщення, террісієць почувався просто гномом. Кожен шматочок каменю в цій залі був прикрашений різьбленням, кожна плиточка мозаїки або скельце вітража виблискували у вечірньому сонці.
«Як давно це було…» — майнуло в голові Сейзеда.
Уперше він опинився у цьому приміщенні, коли супроводжував Вен на бал, де вона й познайомилася з Елендом. Сейзед тоді добряче вишпетив її за те, що так легковажно привернула до себе увагу настільки могутнього чоловіка. А тепер він засвідчив їхній шлюб… Террісієць усміхнувся, знову одягнувши окуляри та почавши наповнювати свою зорову оловопам’ять.
«Нехай Забуті Боги вас бережуть, діти мої. Нехай ваша жертва не буде марною».
Тіндвіл, стоячи у центрі приміщення, розмовляла з Доксоном і невеликою групою чиновників. Вони всі зібралися довкола великого столу, і Сейзед, підійшовши ближче, побачив, що лежить на його поверхні.
«Мана Марша», — зрозумів він.
Це був надзвичайно детальний план Лютаделя, доповнений примітками щодо діяльності Міністерства. Сейзед мав у одній зі своїх міднопам’ятей візуальний образ мапи, а також детальний її опис, а фізичну копію він відправив Синоду. Тіндвіл та всі інші розписали велику мапу власними нотатками. Сейзед повільно наблизився, а террісійка, щойно його побачивши, махнула йому рукою, аби він підійшов ближче.
— А, Сейзеде, — діловим тоном промовив Доксон, хоча його голос послабленим вухам террісійця видався глухим бурмотінням. — Чудово. Будь ласка, підійди.
Він зійшов на танцювальний майданчик та приєднався до них за столом.
— Розташування військ? — зрозумів він.
— Командування нашим військом узяв на себе Пенрод, — пояснив Доксон. — І призначив командирами всіх двадцяти батальйонів своїх друзів-аристократів. А нам це не подобається.
Сейзед окинув поглядом присутніх. Це були писарі, яких вчив особисто Доксон, — усі зі скаа.
«Боги! — подумав террісієць. — Вони ж не планують просто зараз підняти ще одне повстання?»
— Ти не лякайся, Сейзеде, — заспокоїв його Доксон. — Занадто різких рухів ми робити не будемо — Пенрод усе-таки доручив Кривоногу організувати захист міста і, схоже, охоче дослуховується порад його командирів. До того ж уже пізно замахуватися на щось насправді серйозне.
Промовляючи це, він мав майже розчарований вигляд.
— Але, — показав на мапу Доксон, — я командирам, яких призначив Пенрод, не довіряю. Вони не знаються ані на воєнному мистецтві, ані на виживанні. Ці люди протягом усього свого життя лише те й робили, що замовляли випивку та стрибали з балу на бал.
«Чого ж ти так їх ненавидиш?» — подумав Сейзед.
Що іронічно, з усієї команди саме Доксон був найбільше схожий на аристократа. У костюмі він виглядав природніше за Бриза, формулював свої думки краще за Кривонога або Страшка. Відрізняло його від аристократа лише вперте бажання носити неаристократичну напівбороду.
— Аристократи, можливо, не знаються на військовій справі, — заперечив Сейзед, — але зате вони знаються на тому, як керувати.
— Твоя правда, — сказав Доксон. — Але ми теж. Саме тому я хочу, аби біля кожної з брам була наша людина — на той випадок, якщо все піде дуже погано і знадобиться насправді компетентний командир.
Доксон вказав на одну з брам, позначених на мапі, — Сталеву браму. Над нею була написана примітка, що на захист сюди відряджено тисячу осіб.
— Це — твій батальйон, Сейзеде. Сталева Брама розташовується найдалі від колосів, тому цілком може трапитися, що до вас бій і не докотиться. Але я хочу, щоб коли почнеться битва, з тобою там була група посланців, які могли б передати звістку до замку Венчерів у тому випадку, якщо твою браму все-таки атакують. Тут, у бальній залі, ми влаштуємо командний штаб: сюди легко потрапити через ці широкі двері, крім того, тут може поміститися багато людей.