Також вона відчувала дещо слабші вібрації, що йшли від імлистого духа. Він не зникав, поки не зникала сама імла. І зараз він протягом усього ранку стояв у неї за спиною.
— Знаєш, у чому весь секрет? — тихо спитала вона, розвертаючись до духа в червонястій імлі. — Ти маєш…
Алломантичний пульс від імлистого духа йшов просто з намету, де спали вони з Елендом.
Вен зістрибнула з каменюки, приземлившись на вкриту інеєм землю, і рвонула до намету. Відкинувши запону, вона побачила Евенда — той мирно спав, закопавшись у ковдри. Імла наповнила простір усередині маленького намету, клубочачисьта вируючи, — це було дивно. Зазвичай імла до намету не пробирається.
І раптом у цій імлі вона побачила духа — він стояв просто над Елендом.
Хоча насправді його там не було. Був лише силует в імлі, повторюваний візерунок, утворений хаотичним виром. Та все-таки він був реальним. Вен його бачила, вона відчувала його — вона помітила, як дух подивився їй просто в очі своїми невидимими очима.
Ті очі були повні ненависті.
Дух підняв свою примарну руку, і Вен помітила, як щось у ній блиснуло. Дівчина відреагувала негайно — вихопивши кинджал, вона кинулась у намет, махнувши лезом навідліг. Її удар натрапив на твердий предмет, який імлистий дух тримав у руці. У сонному повітрі дзенькнув метал, і Вен відчула крижаний, німий холод у руці. Кожна волосинка на її тілі стала дибки.
А потім він зник. Просто розчинився в повітрі, мов дзвін його леза. Вен закліпала очима, а тоді обернулася до запони намету, яку тріпав вітер. Імла ззовні зникла; день нарешті переміг.
Але, здавалося, таких перемог залишилося небагато.
— Вен? — привітався з нею Еленд, позіхаючи та перевертаючись на інший бік.
Дівчина спробувала дихати спокійніше. Дух пішов. Денне світло означало безпеку — принаймні поки що.
«Колись я почувалася безпечно тільки вночі, — подумала вона. — Мене цьому навчив Келсьє».
— Що трапилося? — спитав Еленд.
Як хтось, хай навіть і аристократ, може бути таким спаньком, як він може настільки легковажно ставитися до свого беззахисного стану під час сну?
Дівчина сховала кинджал.
«Що йому сказати? Як я можу захистити його від того, що й сама ледве бачу?»
Їй треба було подумати.
— Нічого, — тихо промовила дівчина. — Просто… знову нерви.
Евенда таке пояснення влаштувало — він перевернувся на інший бік і зітхнув.
— Страшко пішов у ранкову розвідку?
— Так.
— Розбуди мене, коли він повернеться.
Вен кивнула, хоча він цього й не бачив. Вона опустилася на коліна поруч із ним, у спину їй світило ранкове сонце. Вона віддавала йому всю себе — не лише своє тіло, не лише своє серце. Вона відмовилася від своєї раціональності та застережень — усе заради нього. Вен більше не могла дозволити собі вважати, що вона його не варта, не могла більше дозволити заспокоювати саму себе, що їм не судилося бути разом.
Вона нікому й ніколи аж настільки не довіряла. Ані Келсьє, ані Сейзеду, ані Ріну. А Евенду — абсолютно. І від розуміння цього Вен пройняло дрожем. Якщо вона втратить його, вона втратить саму себе.
«Я не повинна думати про це!» — сказала вона сама собі, підіймаючись.
Дівчина вийшла з намету, нечутно закривши за собою запону. Неподалік з’явилася тінь, а за секунду вона побачила й Страшка.
— За нами хвіст, — тихо промовив юнак. — І це не духи, Вен. Цілий загін з п’яти осіб, розтаборилися.
Вен насупилася.
— Стежать за нами?
— Напевно.
«Розвідники Страффа», — подумала дівчина.
— Хай Евенд вирішує, що з ними робити.
Страшко знизав плечима та сів на каменюку, де недавно сиділа Вен.
— Розбудиш його? — поцікавився він.
— Хай ще трохи поспить.
Страшко знову знизав плечима. Він дивився, як дівчина підійшла до багаття, зняла покривало, яким вони вчора ввечері накрили дрова, та почала розпалювати вогонь.
— Ти змінилася, Вен, — сказав Страшко.
— Усі ми змінюємося, — відповіла дівчина, не відволікаючись від роботи. — Я більше не злодійка, у мене є друзі, які мене підтримують.
— Я не про це. Маю на увазі, останнім часом. За тиждень. Ти зовсім не така, якою була.
— Яка — «не така»?
— Не знаю. Тепер не складається враження, ніби ти постійно чогось боїшся.
Вен замислилась на мить.
— Мені довелося ухвалити певні рішення — щодо того, ким я є, ким я стану та чого я прагну.