Кривоніг знову щось пробуркотів про неслухняних хлопців, але Евенд розреготався і поплескав Страшка по плечі. Хлопчина підняв очі на короля та усміхнувся; попри те що спочатку його ігнорували, з часом виявилось, що він не менш цінний за членів колишньої команди Вен. Будучи оловооким — імлистим, який міг палити олово задля загострення своїх відчуттів, — Страшко міг чути розмови, що відбувалися далеко від нього, не кажучи вже про здатність помічати здалека якісь деталі.
— Хай там як, з поверненням, — промовив Еленд. — Що там чути з Заходу?
— Терпіти не можу бути як мій дядько Бурмило, — похитав головою Страшко, — але новини кепські. Ти ж знаєш ці чутки про те, що атій Пана Всевладаря досі зберігається в Лютаделі? Так от, чутки повернулися, і тепер люди їм вірять ще більш охоче.
— Я гадав, ми це вже пройшли! — вигукнув Еленд.
Бриз із його командою останні шість місяців тільки тим і займалися, що розпускали плітки та маніпуляції серед військових ватажків, аби переконати їх у тому, що якщо вже Еленд не знайшов атію в Лютаделі, значить, його сховано в іншому місті.
— Сумніваюся, — відповів Страшко. — І… гадаю, хтось ці чутки поширює навмисне. Я достатньо довго прожив на вулиці, аби внюхати гнилу історію — а ця чутка добряче смердить. Дехто справді вирішив нацькувати на тебе військових ватажків.
«Пречудово», — подумав Еленд.
— Ти, часом, не знаєш, де Бриз? — спитав король.
Страшко знизав плечима, але трохи відсторонено — йому було вже не до Еленда, хлопець невідривно дивився на бій. Король знову обернувся до Вен і Гема.
Як Кривоніг і передбачав, ці двоє помалу почали битися по-справжньому. Тепер їм було не до розлогих інструкцій; зникли також швидкі та однакові обміни ударами. Вони билися завзято, підіймаючи своїми ціпками в повітря цілі хмари пилюки. Довкола них, у вихорі атак, кружляв попіл, і в галереях збиралося дедалі більше солдатів-роззяв.
Еленд аж перехилився через поручні. Дуель двох алломантів відбувалась напрочуд жваво. Вен спробувала атакувати. Тієї ж миті Гем із такою швидкістю змахнув ціпком, що його було ледве видно в повітрі. Дівчина встигла поставити блок, але удар Гема виявився таким потужним, що вона полетіла назад. Упавши на землю, Вен ударилась плечем. Ледве чутно заричавши, вона сперлась на руку під собою, відштовхнулась і скочила на рівні ноги. Якусь мить вона хиталась, шукаючи рівноваги, а тоді схопила свій ціпок.
«П’ютер», — подумав Еленд.
З п’ютером навіть незграба стає спритним. А якщо людина від природи така зграбна, як Вен…
Дівчина примружила очі та вперто напружила щелепу. Вона не любила програвати — навіть якщо її суперник був значно сильніший за неї.
Евенд випрямився, збираючись запропонувати їм закінчувати.
І цієї миті Вен кинулась уперед.
Гем, очікуючи на неї, замахнувся ціпком та, коли дівчина опинилась у межах досяжності, завдав удару. Вен пригнулась і відскочила вбік, лише на кілька сантиметрів розминувшись зі зброєю Гема, а потім, крутнувши своїм ціпком, вдарила у задню частину ціпка громила, виводячи його з рівноваги, після чого пригнулася та атакувала знову.
Гем моментально взяв себе в руки. Дозволивши силі удару Вен розкрутити себе, він використав імпульс для того, аби з розвороту вгатити ціпком просто в груди Вен.
Евенд закричав. Вен відстрибнула.
У неї не було металу, від якого можна було б «відштовхнутися», але це, здається, не мало ніякого значення. Підстрибнувши метри на два в висоту, дівчина легко перестрибнула ціпок Гема, зробила сальто, крутячи в одній руці власний ціпок.
Вен приземлилась, її зброя пішла низьким махом, черкнувши по попелястій землі та залишивши на ній довгуватий слід, а тоді вдарила Гема в литки — удар вибив його з рівноваги, чоловік із криком упав.
Дівчина знову підстрибнула.
Гем звалився на спину, і Вен стрибнула йому просто на груди, після чого впевнено стукнула йому в чоло кінцем ціпка та промовила:
— Я перемогла.
Гем приголомшено лежав на землі, на нього зверху сіла Вен. На подвір’ї нечутно осідали пил і попіл.
— От дідько, — прошепотів Страшко, озвучивши те, що відчував десяток — чи скільки їх там було — солдатів, що спостерігали за боєм.
— Чудово, — нарешті засміявся Гем. — Ти мене перемогла. А тепер, будь ласкава, принеси мені щось попити, а я поки ноги помасую, може, знову почну їх відчувати.
Вен усміхнулась, зістрибнула з його грудей і побігла по воду. Гем похитав головою і піднявся. Хай як би він там бідкався, насправді чоловік ішов, навіть майже не накульгуючи; звісно, синець там буде добрячий, але це не дуже заважатиме. П’ютер не тільки збільшував силу, рівновагу і швидкість тіла, він також робив його набагато витривалішим. На удар, який зламав би Евенду ноги, Гем міг просто знизати плечима і піти собі далі.