— Вони не атакують військо Страффа, Еле. Його там не буде.
— Що? — не стрималась Вен.
— Я…
Страшко не договорив і відвернувся. З виразу його обличчя стало ясно, що юнакові соромно.
«Слабкий і боягузливий». — раптом пригадала їхню розмову Вен.
— Ти знав! — закричала дівчина. — Ти знав, що колоси скоро атакують місто!
Страшко кивнув.
— Дурниця якась, — заперечив Евенд. — Ти ж не знав, що за нами ув’яжеться Жастес.
— Я й не знав, — підтакнув Страшко; позаду з нього зірвалася з дерева грудка попелу, розкололась від вітру та розсипалась на землю тисячею пластівців. — Але мій дядько здогадався, що Страфф збирається відвести своє військо та дозволити колосам напасти на місто. Тому Сейзед і вирішив вислати вас звідти.
Вен раптом до кісток пройняло холодом.
«Я встановив місцерозташування Джерела Вознесіння, — промовив Сейзед. — На півночі. У горах Террісу…»
— Це тобі Кривоніг сказав? — спитав Евенд.
Страшко кивнув.
— Іти нічого мені не розповів? — допитувався колишній король, підіймаючись.
«О ні…»
Страшко похитав головою.
— Ти б захотів повернутися! А я не хочу помирати, Еле! Вибач. Я — боягуз.
Він зіщулився, поглянувши на меч Евенда і відвернувся, зніяковівши.
Колишній король зупинився, зрозумівши раптом, що йде просто на юнака.
— Я не завдам тобі шкоди, Страшку, — промовив він. — Мені просто соромно за тебе.
Хлопець опустив очі, а потім важко осів на землю, навалившись спиною на осику.
«Гупання робилося дедалі тихішим…»
— Евенде… — прошепотіла Вен.
Він обернувся.
— Сейзед збрехав. Джерело не на півночі.
— Що?!
— Воно в Лютаделі.
— Вен, це просто смішно! Ми б його тоді знайшли.
— Не факт, — твердо заперечила дівчина та, піднявшись, поглянула на південь.
Зосередившись, вона могла відчути, як до неї долинала хвилями ритмічна пульсація, як вона вабила її до себе.
На півдні.
— Не може бути Джерело на півдні, — сказав Евенд. — В усіх легендах зазначається, що він знаходиться на півночі, у горах Террісу.
Вен розгублено похитала головою.
— Воно там, — наполягала вона. — Я знаю це. Не знаю, як це можливо, але воно там.
Евенд уважно поглянув на неї і кивнув: він довіряв її інстинктам.
«Ох, Сейзеде, — подумала дівчина. — Не сумніваюся, що ти мав добрі наміри, але, можливо, прирік нас усіх на загибель. Якщо місто захоплять колоси…»
— Наскільки швидко ми зможемо повернутися? — спитав Евенд.
— Залежить від того, з якою швидкістю повертатися.
— Повернутися? — підняв на них очі Страшко. — Еле, вони всі вже мертві. Мені було наказано розповісти вам правду, коли ми дійдемо до Татінґдвена, аби ви не наражали себе на смерть, марно лізучи в гори взимку. Та коли Кривоніг мені це все казав, це було ніби прощання. Я бачив це в його очах. Він знав, що ми ніколи більше не побачимося.
Вен помітила миттєвий проблиск нерішучості у погляді Евенда. Спалах болю, спалах жалю. Вона легко впізнала ці емоції, бо й сама зараз переживала їх.
«Сейзед, Бриз, Гем…»
Евенд схопив її за руку.
— Ти повинна піти, Вен, — промовив він. — Там можуть бути ті, хто вижив, можуть бути й біженці. Можливо, їм потрібна буде твоя допомога.
Дівчина кивнула — твердість його дотику та рішучість його голосу додали Вен сили.
— А ми зі Страшком підемо за тобою слідом, — вів далі колишній король. — Якщо поквапимося, вкладемося у пару днів. Але алломантка з п’ютером подолає довгу дистанцію швидше за будь-якого коня.
— Я не хочу залишати тебе, — прошепотіла Вен.
— Я знаю.
Та їй все одно було важко наважитися на це. Як вона може побігти в Лютадель і покинути його, якщо вона щойно лише відкрила його для себе заново? Однак тепер пульсація Джерела Вознесіння зробилася ще нав’язливішою, коли вона зрозуміла, де воно. А якщо хтось із її друзів переживе штурм міста…
Вен, зчепивши зуби, дістала зі своєї торби останню жменю п’ютерного порошку. Закинувши його собі в рот, дівчина запила усе водою. Від п’ютеру добряче дерло у горлі.
«Небагато його залишилось, — подумала вона. — Надовго не вистачить».
— Вони всі вже мертві… — знову пробурмотів Страшко.
Вен обернулася. Пульсації зробилися ще вимогливішими.
Вони линули з півдня.
«Я йду».
— Еленде, — промовила вона. — Я попрошу тебе зробити мені одну послугу. Не спи, коли імла. Якщо можете — краще їдьте вночі, і завжди будь напоготові. Стережися імлистого духа — здається, він хоче зробити з тобою щось погане.