Він нахмурився, але кивнув.
Дівчина запалила п’ютер і, зірвавшись з місця, побігла дорогою в напрямку Лютаделя.
52
Мої благання, мої повчання, мої заперечення та навіть мої зради виявилися марними. Аленді тепер завів собі нових радників — тих, які кажуть йому те, що він бажає почути.
Бриз щосили вдавав, ніби не опинився у серці битви. Виходило у нього не дуже.
Він сидів на спині свого скакуна у подвір’ї неподалік Цинкової брами. Солдати, тупцяли на місці та дзвякали зброєю, стоячи рівними шеренгами перед воротами, і поглядали на своїх товаришів на стіні.
У ворота важко щось гупнуло. Бриз мимоволі зіщулився, але не припинив «гамувати».
— Будьте сильними, — шепотів він. — Я заберу ваші страх і невпевненість. У ці двері може увірватися смерть, але ви здатні її подолати. Ви можете перемогти. Будьте сильними…
Латунь палала у його шлунку, ніби багаття. Усі свої флакони він давно вже випив, і тепер ковтав цілими жменями латунний пил, який без кінця підвозили йому посланці від Доксона, жадібно запиваючи його водою.
«Скільки це ще триватиме?» — подумав гамівник, витираючи чоло та продовжуючи маніпулювати емоціями солдатів.
На щастя, тілу алломантія давалася напрочуд легко, оскільки сила містилася у самих металах, а не у тих, хто їх спалював. Але в той самий час «гамування» було набагато складнішим за решту алломантичних здібностей, оскільки вимагало ненастанної уваги.
— Страх, жах, тривога, — далі промовляв він. — Бажання втекти або здатися — я заберу їх у вас.
Звичайно, говорити усе це вголос було необов’язково, але Бриз завжди так робив — це допомагало йому зосередитися.
Після ще кількох хвилин «гамування» він поглянув на свій кишеньковий годинник, після чого розвернув коня та повів його до протилежного краю подвір’я. У ворота надалі гупало, і гамівник знову витер чоло й незадоволено нахмурився — хустка була мокра наскрізь, користі від неї вже не було. До того ж почав падати сніг. За такої вологості повітря його костюм уже буде не відчистити від попелу — і цей одяг доведеться викинути.
«Ти від крові свій костюм не відчистиш, — нагадав він сам собі. — Годі вже дуркувати. Це — серйозно. Занадто серйозно. Як же ти докотився до такого?»
Він подвоїв свої зусилля, гамуючи нову групу солдатів. Бриз чудово знав, що він один із найпотужніших алломантів Останньої Імперії, які працювали з емоціями. Він міг «вгамувати» сотні осіб за раз, якщо тільки вони були близько одне до одного і якщо сам гамівник зосереджувався на простих емоціях. Навіть сам Келсьє не міг упоратися з такою кількістю.
Але цілий натовп солдатів… це було навіть йому не до снаги, тому він умовно розділив їх на різні частини. І, почавши працювати з новою групою, моментально помітив, що ті, від кого він щойно відволікся, уже починають тривожитися.
«Коли двері виб’ють, вони одразу розбіжаться».
У ворота знову гримнули. Солдати стовбичили на стінах, відчайдушно, але безладно жбурляючи вниз камені та посилаючи стріли. Іноді крізь них пробивався хтось з офіцерів, викрикуючи команди та намагаючись скоординувати їхні зусилля, але Бриз був занадто далеко, аби розчути, що саме вони кажуть. Він лише бачив хаотичний вир із чоловіків, які билися, кричали та стріляли.
І, звісно, він бачив, як відповідали колоси. Знизу повз захисників Лютаделі пролітали камені, деякі з них розбивалися об захисні вали. Бриз намагався не думати про те, що по той бік міського муру були тисячі розлючених чудовиськ. Іноді хтось із солдатів падав. У кількох місцях зі стіни на подвір’я цівкою текла кров.
— Страх, тривогу і жах… — далі шепотів Бриз.
Алріанна змогла врятуватися. Вен, Евенд і Страшко були у безпеці. Він мусив надалі зосереджуватися на цих успіхах.
«Дякую, Сейзеде, що переконав нас вислати їх із міста», — подумав він.
У нього за спиною почувся тупіт кінських копит. Бриз, не припиняючи «гамувати», обернувся — це приїхав Кривоніг. Генерал, згорбившись, їхав верхи, одним оком поглядаючи на солдатів, тоді як інше було звично примружене.
— Вони добре тримаються, — зауважив він.
— Мій любий друже, — відповів Бриз. — Вони страшенно налякані. Навіть ті, кого я «гамую», дивляться на ворота так, ніби за ними ховається жахлива порожнеча, яка їх от-от проковтне.